Сповільнені дії здобутків і втрат

Травень 2002
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
42 переглядів

Щоб правильно зрозуміти «Здобутки і втрати української літератури» – і саму статтю Юрія Шереха з-перед півстоліття, і тим більше ту малозмінну реальність, про яку вона говорить, – необхідно, мабуть, зіставити їх із тим дивовижним портретом і автопортретом, який вимальовується в обговорюваному тут «Катарсисі» Олеся Гончара. Такі конфронтації іноді якнайкраще виявляють глибше значення людей і текстів. Це стосується, гадаю, і тої ідеальної, позачасової історії літератури, про яку говорив Еліот, у якій у близькому сусідстві стоять (а якщо вони на симпозіумі, то лежать) Есхіл і Брехт, Мільтон і Блейк, і того конкретного (улюблене слово класиків комунізму) сьогодення, де постсовєтизм плавно переходить в архео- або echt-совєтизм, тобто проявляє своє справжнє, незмінне обличчя. І ніщо, мабуть, так не протидіє камуфляжеві самозакоханого й трафаретного патосу, як наявність самого тексту, що унеможливлює всілякі редаґування та переповідки з третьої руки. Шерехів текст допоможе трохи краще збагнути той катарсис, котрий наступає (чи має наступити), коли Олесь Гончар у своєму щоденниковому записі («Невигадана новела життя»), а потім упорядники (Іван Драч, Віталій Абліцов і Валентина Гончар), які її перетворюють на «Катарсис», нарешті звільнюються від упирів минулого. Осиковий тут кілок – формальне, гласне оскарження Юрія Шереха-Шевельова у «ренеґатстві». Про це й пише Боґумила Бердиховська у своєму огляді «українських портретів», що їх нам вимальовує фірма Драч і Абліцов. Але той портрет і антипортрет, які містяться у «Катарсисі» й у статті Шереха (обидва тексти, щоправда, несуть ці бінарні функції: обидва зарисовують і портрет, і антипортрет) заслуговують на ще кілька штрихів, зокрема у відношенні до нашого сучасного «портретного ринку».

Почати, може, варто з того, що насправді саме гласності й не було. Не було жодного помітного публічного обговорення, громадського резонансу. Гончарева книжка, хай і випущена «на замовлення Державного комітету інформаційної політики, телебачення й радіомовлення України за Національною програмою випуску соціально значущих видань», як каже громіздка анотація на verso титульної сторінки, розійшлася якось нишком. Вона немовби призначалася тільки для прибічників її тез: у продажу її не було видно, але вже цьогорічної зими в книгарні «Товариства Україна» насилу вдалося знайти один примірник. Дивне якесь поєднання: мікро-нішова публікація, зроблена на державне замовлення.

Зі статтею Шереха випадок інакший, але також цікавий: схоже, що її спіткала самоцензура (як часто буває в таких випадках, контрпродуктивна). Принаймні, коли 1998 року харківське видавництво «Фоліо» випустило його тритомник, то в першому томі серед есеїв із книжки «Друга черга», де мала би бути й стаття «Здобутки і втрати української літератури», її не виявилося. У короткому вступі «Читачеві, який хоче знати, що він читає (принаймні в бібліографічному сенсі)» автор говорить про те, що для цього видання «зроблено ще одне пересіювання», «друге решето», так би мовити. Хоча, в принципі, Шевельов висловлюється за збереження історії такою, якою вона була: «Що було, було... якщо автор помилявся, – а це він робив, – це ж частина історії – і його особистої, і загальної, не підфарбовуймо історію, не прикрашаймо нічого, до неї належного».

Чому відсів пройшов саме так і стаття, яка набула чи не найбільшої актуальности, не потрапила до тритомника – не ясно. Упорядник Роман Корогодський розповідає, що він і видавництво переконували Шевельова таки помістити її; той не хотів, мабуть, уважав за краще «не дражнити гусей» (він любив цей вислів і не раз ним послуговувався). Я, хоч і зазначений у редакційному іконостасі тритомника, нічого того не знав: моя роль там була віртуальною, а незабаром і формально припинилася. Коли з’явилася Гончарева книжка, Шевельов, може, зрозумів, що помилився. Статтю, щоправда, в грудні 1998 року передрукував часопис «Українська мова і література» – але до ширшого кола читачів вона так і не потрапила. Тому «...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі