Спонукання свободою

Серпень 1997
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
104 переглядів

Наталя Яковенко. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. – Київ: Генеза, 1997.

Наталя Яковенко написала доволі незвичну книгу. Її читач, особливо, якщо він знайомий уже з кільканадцятьма іншими «Історіями України», опиняється у становищі пасажира київського метро в той момент, коли поїзд раптом виїжджає з підземелля на міст, і замість нутрощів вагона стають видними Дніпро, київські узвишшя з дірками від зруйнованих соборів, острови та протоки, чернігівські ліси на видноколі, а на півдні вгадується далекий Степ; дихання мимоволі повільнішає й глибшає, а погляд охоплює простір щоразу ширшими колами аж до обрію. Окрім власне наукового значення, книга примітна ще й як певний підсумок зрілого самоусвідомлення української еліти, висхідна точка її подальшого самопізнання.

Українські дев’яності роки, попри видиму вільність висловлювання думки й наявність деяких суспільних можливостей для цього, безжально виявили обумовленість якості цієї думки тою діяльністю, якій автор віддавався у сімдесяті-вісімдесяті. І якщо історик у ті роки просто плекав власний сад, хай навіть на підвіконні чи в катакомбах, повітря яких відкашлюємо і досі, то плоди його вочевидь відрізняються від того, що пропонують нам професійні борці з українським буржуазним націоналізмом, перекваліфіковані нині на співців національної ідеї. Криза жанру у текстах раптово «прозрілих» істориків оприявнюється не лише як архаїчна методологія чи самовпевнена фахова необізнаність, а й як світоглядна відраза до моральних засад людської praxis.

Наталя Яковенко інтерпретує історію України «на підставі власної, питомо-української візії геокультурного простору», і саме така точка зору виявляється несподіваною для сучасників: вона нарешті не проросійська, й навіть уже не антиросійська, вона – українська. Однак нині київський інтелектуал з україноцентричною настановою перебуває у почесній якості єпископа іn partibus infidelium i як такий викликає щире подивування поштивої громади обіруч Дніпра.

Ще й сьогодні у Києві подекуди не вважається неможливим дивитися на українську історію як на прикрий епізод з історії московського царства. Або ж розглядати історію України як тисячолітні перетворення етносу, який уже проминув фазу надлому й розгубив усіх своїх пасіонаріїв, відгукуючись на коливання сонячної активності. Або продовжувати вважати народ суб’єктом історичної дії. Натомість у Наталі Яковенко предметом розмови стає історія української нації як політичної та культурної спільноти, бо «людина Нового часу – національна».

Розмежовуючи завдання виховання та пізнання, автор «Нарису» порівнює історичну науку із дзеркалом, у якому відбивається історичний процес. Але, дивлячись у це люстро, неможливо не помічати руку, що його тримає, надто вже авторською виявляється нова концепція історії України. Книга такою мірою наповнена впливами особистості історика, що втілює сполучення науки та високої літератури. Власне, модерна гуманітаристика і відзначається цією увагою до стилю викладу, підлеглістю естетичним критеріям, відмежованістю від ідеології, глибинною зацікавленістю людиною в суспільстві. Стримано-іронічний тон дослідження, цілковито неупередженого та скептичного водночас, лише іноді стає емоційним, видаючи авторське замилування «Словом о полку Ігоревім» чи постаттю київського магната Юрія Немирича, безнадійним опором польсько-литовсько-української шляхти російській агресії чи класичним мандрівним сюжетом світової історії про подвиг трьохсот козаків-смертників під Берестечком ( досить згадати хоча б 300 спартанців у Термопілах, 300 арагвійців чи 300 київських юнаків під Крутами).

Історичний нарис Наталі Яковенко с плодом прищеплення методології школи «Анналів» до тієї самотньої гілки української історіографії, яку викохав колись В’ячеслав Липинський. Свого часу Вадим Скуратівський назвав його науковим патроном нашого автора, маючи на увазі, вочевидь, спільне для обох істориків розуміння провідної...

Про автора
Категорiї: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі