Спокута метафізичних провин

Листопад 1999
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
45 переглядів

Andrzej Stanistaw Kowalczyk. «Pan Petlura?» – Warszawa: Open, 1998.

Кілька років тому у благословенному місті Зальцбурзі, на одному з незліченних міжнародних семінарів під умовною назвою «як нам облаштувати (цю бісову) Східну Європу» (слова в дужках, зрозуміло, вголос не вимовляються), мені трапився молодий ізраїльтянин, котрий першим ділом, довідавшися, що я з України, запитав: «Ну, і як там у вас тепер? Чи й далі кругом повно антисемітів?».

«Чому ви вважаєте, що в нас скрізь має бути повно антисемітів?».

«Ну, це всі знають, – сказав ізраїльтянин. – La terre classique des persecutions antisémites. Погроми Хмельницького, Петлюри... Колаборація з нацистами...».

«О, – сказав я, – ви чудово обізнані. Навряд чи я зможу вашу обізнаність іще чимось збагатити».

«Але ж про це справді всі знають!» – обурено вигукнув мій співрозмовник, відчувши, що я вислизаю з його прокурорських рук.

Та я таки вислизнув, попри пекельну спокусу щось бовкнути всупереч загальноприйнятим на порядному семінарі нормам політичної коректності. Я ніколи не полемізую з тим, що «всі знають», оскільки таке знання не потребує фактів і зазвичай не рахується з жодними раціональними арґументами. Хай собі фахівці з’ясовують історичні подробиці, аналізують контекст, ставлять під сумнів шаблонні уявлення. На те, що «всі знають», це, як правило, не має жодного впливу. Українські, єврейські, польські історики можуть скільки завгодно обговорювати найскладніші проблеми й таки доходити поступово спільних, загальноприйнятних висновків. Проте на громадську думку це мовби не має жодного впливу – масове й наукове знання існують нібито в різних вимірах, різних діапазонах звукових і світлових хвиль, невидимих і нечутних для мешканців паралельних світів.

Про так званий «антисемітизм» Петлюри (як і про інші, не менш складні українсько-єврейські проблеми) написано чимало праць, зокрема й досить об’єктивних, зокрема й українськими та єврейськими дослідниками. Жоден факт не підтверджує поки що анінайменших антисемітських нахилів Симона Петлюри як літератора й публіциста, редактора часопису «Украинская жизнь» (1912–1914); ані не вказує на його будь-яку причетність до антиєврейських погромів під час громадянської війни (1918–1920), коли Петлюрі випало стати на чолі хиткої й недовговічної української держави.

Скоріше навпаки, для об’єктивного поцінування цієї драматичної постаті вистачило б запитувати, скажімо, його відозву «Проти погромів» від 12 жовтня 1919 року, де голова Директорії патетично, у властивому йому «лівацькому» стилі, проголошував:

Старшини і козаки української армії! Українські і єврейські працюючі маси дивляться на вас як на визволителів, і грядучі покоління не забудуть ваших заслуг перед цими народами, а історія з гордістю впише на свої сторінки моменти з цієї боротьби. Уникайте провокацій, а з провокаторами, хто сам чинить погроми та підбиває слабіших від нас, будьте безпощадними. Кара на смерть мусить упасти на голову погромників і провокаторів. Більше карности і дисципліно-карности я вимагаю від вас в цьому відношенні, щоб ні один волос не упав з голови невинного... Провокацією, на яку вони (більшовики) витрачають величезні суми, вони хотять розкласти нас зсередини, підкуплюючи злочинний елемент, який підбурює наших козаків до різних бешкетів і до погромів над невинним єврейським населенням, і цим хотять накласти тавро погромників на чоло лицарів, які несуть визволення всім народам на просторах України.

Зрештою, невдовзі після того, як Петлюру вбив у Парижі єврейський терорист Шварцбард, якраз на сороковий день – 4 липня 1926 року, видатний публіцист і один із чільних ідеологів сіонізму Владімір (Зеев) Жаботинський прямо визнав у нью-йоркському «The Jewish Morning Journal»:

Hi Петлюра, ні Винниченко, ні решта видатних членів цього українського уряду ніколи не були тими, як їх називають, “погромниками”. Хоча я...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі