Спокуси авторитаризмом

Березень 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
3
1970 переглядів

Спостерігачі в Україні й за кордоном, здається, погодилися з тим, що Україна протягом першого року президентства Януковича припинила рух у напрямку демократичних змін і сповзає до авторитаризму. Серед варіянтів означення режиму найчастіше зринає «керована демократія», «султанський режим» чи режим «à la Кучма».

Спроби визначити тип режиму завжди викликають труднощі, якщо це не сконсолідовані демократії чи автократії. Двадцятий рік українського «блукання манівцями» тільки ускладнює проблему. Проте важливіше не міркувати про тип режиму, а зрозуміти, як за один рік Янукович зумів зосередити у своїх руках більше формальних повноважень, аніж їх мав Кучма, і чому парламент і опозиція так легко йому їх віддали. Іншим питанням, що прямо пов’язане з попереднім, є питання часу. Як довго Янукович зможе залишитися при владі, і які наслідки його президентство матиме для суспільства та держави?

Спочатку декілька відправних тез. По-перше, спираючись на широку літературу з класичного та нового інституціоналізму, я вважаю, що режим – це передовсім інститути, а не люди (гравці), тому зміна гравців при владі не означає автоматичної зміни режиму. Інститути зазвичай є набагато тривалішими за людей. По-друге, стиль лідерства (правління) не обов’язково визначає тип режиму. Щодо України це означає, що загалом авторитарний, постсовєтський у донецьких традиціях стиль правління Януковича суттєво не змінив гібридного типу режиму, що існує в Україні вже майже двадцять років. По-третє, повністю авторитарний (сконсолідований) режим можливий там, де авторитарний стиль правління лідера, партії чи групи підтримує авторитарна політична культура, очікування з боку суспільства. Винятком могли би бути диктаторські режими, що спираються на страх і грубу силу. Але попри те, що вони є внутрішньо нестабільними, з постійною небезпекою перевороту, у наш час вони можливі тільки в дуже традиційних суспільствах, як-от Північна Корея, Туркменістан чи окремі африканські країни. Україна до таких традиційних суспільств не належить. Це не означає, що у нас спроба встановити диктатуру неможлива, але ця спроба напевно буде невдалою.

Підсумовуючи: рік Януковичевого президентства не змінив суті режиму в Україні, який був і далі є гібридним: авторитарні інститути й практики співіснують у ньому з демократичними. Очевидно, що пропорції між ними суттєво змінилися від часів Ющенка, але весь Януковичів Blitzkrieg із розширення повноважень призвів не до встановлення авторитаризму, а до його квазиформи: гіпертрофованої виконавчої вертикалі без чіткої інституційної основи та підтримки знизу. Янукович досягнув, вочевидь, небажаного, але цілком очікуваного результату: кількість і обсяг його повноважень виявилися обернено пропорційними до кількости прихильників. Якщо на президентських виборах його підтримали від 35% (у першому турі) до 48% громадян (у другому турі, з доданням голосів, що перейшли від Тігіпка, Яценюка та інших кандидатів, які вибули після першого туру), то на кінець першого року в Януковича залишилося 24–28% прихильників, а навесні 2011-го – менше, ніж 20%.

Твердження про гібридний тип режиму вимагає уточнень. Отже, якщо у період президентства Ющенка цей гібридний режим мав більше демократичних, ніж авторитарних ознак (вільніші вибори, відсутність тиску на медії, висока політична конкуренція), то з приходом Януковича пропорції змінюються, і ми бачимо повернення до практики маніпульованих виборів, посилення тиску на медії та звуження політичної конкуренції. Зміни, що відбувались у формальних і неформальних інститутах, та їхній вплив на поведінку гравців до і після Помаранчевої революції можна розглядати як коливання у межах гібридного режиму. Вектор українського транзиту має зиґзаґуватий вигляд: від змагального чи електорального авторитаризму часів Кучми через «дефектну демократію» президентства Ющенка до «квазиавторитаризму» Януковича. Україна ніколи не була повністю авторитарною, як і (ще) ніколи повністю демократичною країною, досі залишаючись у...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі