Спокуса світлого минулого

Грудень 1998
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
112 переглядів

І в нас в Україні, і на інших пострадянських просторах із будуванням нової державності не клеїться не в останню чергу через те, що в голові мільйонам сидить доволі простеньке міркування, яке часом хтось і вголос вимовляє: «Раніше я отримував(ла) 120–130 рублів на місяць і якось крутився(лася)...». А звідси вже само собою випливає: треба повернути колишнє життя, хай навіть з усіма його вадами, бо оті 120–130 тоді все-таки платили щомісяця... Саме на ньому – такому нехитрому й, здавалося б, неспростовному міркуваннячку – тримається левова частка симпатій до комуністів узагалі й до спочилого в бозі Союзу Радянських Соціалістичних Республік зокрема: тоді, мовляв, що й казати, було погано, але ж нині ще гірше. Й почасти це, на жаль, майже незаперечно...

А мені проте закортіло незаперечне заперечити. Ні, не ідею, що тоді всім нам буцімто було «краще» (це, зрештою, особисті вподобання), а те, чи можливо щось із цього минулого повернути. А задля «чистоти експерименту» вдатися навіть не до вітчизняного прикладу, а до російського. Дякувати, він своєчасно нагодився...

1.

У московській газеті «Известия» 14 травня 1998 року (ч.86) з’явилося два відгуки на статті Сергія Ковальова «Які ми демократи – така в нас і “демократія”» та «Права людини як національна ідея», надруковані тут-таки трохи раніше (чч.68, 69). Це той самий Ковальов, що відсидів як правозахисник довгий строк у радянських концтаборах, потім був наближений президентом Єльциним і якийсь час навіть виконував при ньому функції уповноваженого з прав людини, потім – головно через своє непримиренне ставлення до війни в Чечні – потрапив у немилість і знову нібито «дисидентствує». Відгуки оцінюють статті Ковальова діаметрально протилежно. Це, власне, нітрохи не дивує: редакція, клопочучись про передплатників, зацікавлена зіштовхувати різні позиції, а їх через розколотість багатостраждального пострадянського суспільства не бракує.

Пенсіонер Олександр Ковальов, у всьому згідний зі своїм іменитим однофамільцем, серед іншого пише: «Ми мовчки погоджуємося з підвищенням квартплати, різних послуг, підвищенням цін на все... Якщо наші інтереси не захищає Конституція, то треба внести необхідні зміни (курсив мій. – Д.З.), які понад усе ставили би права людини». От як усе просто: «внести зміни» – та й по всьому! Боюся, Олександр Ковальов страшенно здивується, а то й геть образиться (бо, певно, має себе за демократа), почувши, що ця його пропозиція в суті своїй наскрізь більшовицька. Бо чим же вона принципово відрізняється від «епохального» рішення більшовиків – отак просто, з доброго дива, віддати заводи й фабрики робітникам, а землю селянам, відібравши, ясна річ, у колишніх законних власників?

Адже читач Ковальов – як і більшовики 1917 року – зовсім не переймається економічним складником проблеми: тобто, чи окупиться його вимога знизити ціни на всі комунальні послуги і взагалі на все? Суто з людського погляду така вимога, що й казати, справедлива; але чи можна здійснити її за даних конкретних обставин, чи не буде від неї більше шкоди, ніж користі, чи не зруйнує вона остаточно й так розладнаний соціальний організм? І якби Олександр Ковальов роздратовано поспитав мене, а хто й навіщо ціни ці, з прибутками трудящих зловмисно не рахуючись, так непропорційно підвищив, – я відповів би (певен, у цілковитій згоді з істиною): та ті ж таки більшовики це і скоїли – саме тоді, коли, не зважаючи не тільки на демократію та справедливість, але й на науку і навіть на простий здоровий глузд, «роздали» заводи, фабрики та землю робітникам і селянам...

Утім, щедрим «подарунком» тут-таки заволоділа держава-диктатор, заходившись вичавлювати з ошуканого вірнопідданого більше соків, ніж це раніше вдавалося капіталістові або поміщикові. Але ця діяльність політично всесильної держави з рідкісною логічністю вела до кволості (якщо не до повної стаґнації) у справах економічних. Бо всяка диктатура з самої своєї природи неповоротка,...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі