«Совєтизм» як проблема

Лютий 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
77 переглядів

Шановні колеґи!

Не можна сказати, що явище тоталітаризму взагалі й тоталітаризму в Україні зокрема пройшло повз увагу українських дослідників. Йому було присвячено низку наукових конференцій, багато публікацій у колективних збірниках, окремі монографії. Однак до вичерпного й адекватного висвітлення відповідної проблематики, звісно, ще далеко.

На мій погляд, недостатньо проаналізовано і вивчено міжнародно-історичний контекст того, що тут названо «совєтським тоталітаризмом». Адже то був складник світового процесу. Кінець XIX – початок XX століття в Европі був періодом потужного наростання всебічної та нищівної критики моделі буржуазного суспільства за всіма її параметрами: в ідеології, соціяльних відносинах, стандартах побуту, в духовності, у філософії, літературі, мистецтві, звичаєвості... В усіх цих сферах енергія заперечення буржуазности, протесту проти неї, огидження нею нерідко набирала ознак деструктивности, з елементами волюнтаризму й силового накидання альтернативи – тобто, з можливістю еволюції в бік тоталітарности. Саме в цій атмосфері народжувався европейський лівацький «протототалітаризм», що вибухнув після Першої світової війни спробами «пролетарських революцій» і «пролетарського мистецтва».

Водночас і могутні національновизвольні рухи в Азії, спрямовані проти колоніялізму та місцевих деспотій, не вільні були від тенденцій, у перспективі недемократичних, ідеократичних.

Катастрофа Першої світової війни не тільки оголила всі виразки буржуазних суспільств, а й на тривалий час скомпрометувала політичний лібералізм, давши карт-бланш політичному насильству в ім’я великих національних або – ще більше – світових, світооновлювальних ідей.

Без усієї цієї передісторії складно зрозуміти тріюмфальний патос російського більшовизму, який мав і світові, а не лише національні, виміри та амбіції.

Говорячи ж про «совєтський тоталітаризм в Україні», варто, на мій погляд, брати до уваги й те, що він не був просто механічним перенесенням в Україну російського більшовицького тоталітаризму. Хай і малою мірою, але він усе-таки «кореспондував» із деякими політичними практиками та настроями серед самої української людности. Скажімо, схильність есерів і «боротьбистів» до «революційного терору» привела не одного з них у табір більшовизму та до співучасти в розгортанні «диктатури пролетаріяту», – об’єктивно це привчало суспільство до тоталітаризму. Розкуркулення й голодомор планово здійснювало партійне і чекістське керівництво, але в усіх конкретних акціях були широко використані місцеві «активісти» – великі тисячі їх; соціяльну та психологічну карту цього унікального історичного явища почасти відобразила художня література, але предметом глибокого наукового аналізу це не стало. Більшовики, як ніхто інший в історії людства, вміли воювати з народом його ж власними руками. Важелі цього досконалого механізму мобілізації одних груп і осіб проти інших і навпаки також досліджені ще недостатньо. Формула «соціяльна демагогія» далеко не все пояснює (тим більше, коли її зводять до пропаґанди, «зомбування», як тепер модно казати). Без певного контакту між соціяльними сподіваннями якихось верств народу й соціяльними проєктами вождя, влади ніяка «демагогія» не спрацює; мистецтво успішної політики – в постійному розширенні площини цього контакту. Тут теж є над чим подумати...

Ще одне недосліджене питання: як «розкуркулення» та «боротьба з ворогами народу» (наприклад, масові демонстрації з вимогами жорстокої кари всіляким «виродкам», «підлим зрадникам» і «запроданцям», ідеологічні проробки тощо) чи вимушене або добровільне донощицтво позначалися на тих мільйонах людей, які, беручи в цьому пасивну чи й активну участь, були вже не тільки жертвами, а й співтворцями тоталітаризму?

Нарешті: партія послідовно й цілеспрямовано створювала соціяльні та професійні групи, зацікавлені впроваджувати її моделі життя. Скажімо, винищивши або знейтралізувавши найкреативнішу частину інтеліґенції, вона замістила її...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі