Сон розуму в сутінках освіти

Квітень 2001
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
104 переглядів

Філософія освіти XXI століття: проблеми і перспективи, вип. 3. – Київ: Т-во «Знання» України, 2000.

Філософсько-антропологічні читання’99. – Київ: Стилос, 2000.

Не секрет, що нині для діагностики нашого суспільства, зокрема й освітньої царини, активно використовуються породжені навколонауковою «народною творчістю» образи філософського Постмодерну. Освіта, звісно, потребує реформ. Але вони мусять бути системними і опертими на продумане філософське підґрунтя, а реформаторам не зашкодило би чітко розуміти, що саме вони долають і чого прагнуть. Тимчасом таке розуміння ми бачимо не завжди, – натомість подибуємо чимало прикладів прикрої профанації проблеми.

Істотною ознакою постмодерну, за всіх нюансів, є відмова від універсалістського мислення, пафос незіставності й несумірності різних життєвих й мисленнєвих форм. І така відмова поширюється на всі породження новочасного універсалістського мислення, наприклад, на «гуманізм». На жаль, далеко не всі наші філософи освіти усвідомили цю обставину, й це спричиняє довільні й некваліфіковані маніпуляції філософськими поняттями.

Годі оглянути всі тексти, що могли би підтвердити таку оцінку, але звернімося до кількох найяскравіших.

1.

Спершу – до збірника «Філософія освіти XXI століття: проблеми і перспективи».

У статті С.Черепанової «Полікультурна парадигма і системоутворюючі чинники філософії освіти» читаємо:

Полікультурна парадигма (мультикультуралізм – термін, поширений в англомовній літературі), з погляду філософсько-гуманістичної традиції становить духовно-інтелектуальне підґрунтя розвитку гуманітарного мислення, і на цих засадах – подолання кризи сучасної освіти як глобального планетарного явища.

І далі:

З філософського погляду, культура є діяльність, яка органічно поєднує тенденції гуманізму і творчості.

Гуманістична наснаженість цих рядків очевидна, але проголошення гуманізму, ідеологічного продукту західної цивілізації, істотним елементом культури як такої недвозначно суперечить «полікультурній парадигмі», що визнає рівну цінність усіх культур, у тому числі й тих, для яких принципи західного гуманізму, м’яко кажучи, не завжди прийнятні.

Подібні до цієї недоречності виникають через нехіть чітко окреслювати поняття, зумовлену цікавим різновидом переважання емоцій над раціональним мисленням. Поборюючи неґативні реалії сьогодення, деякі автори намагаються їх знецінити як мертвий баласт і беруть у союзники все нове, оскільки майбутнє, за їхніми майже апокаліпсичними уявленнями, несе очищення від вад минулого. Тому й «мультикультуралізм» набуває для них суто позитивного емоційного забарвлення й розглядається як подолання всіх сучасних негараздів. Нова епоха долає стару, нову епоху часто називають «мультикультуралістичною», – отже, все нове та позитивне є в якомусь сенсі «мультикультуралістичним». Міркуючи так, не згадують про Льотара, який уважав історицистський пафос новизни супротивним постмодерній культурі.

Показний зразок такої емоційності містить і стаття Л.Матвєєвої «Приведення принципів освіти у відповідність до вимог культури постмодерного типу як сутність освітньої реформи початку XXI століття». Ось як бачаться авторці «трансформації культурної картини світу», що «отримали загальну назву “постмодерн”»:

– наука XX ст. «набуває більш умоглядного характеру», порівняно з наукою попередніх століть, яка ґрунтувалася «на емпіричних спостереженнях та систематизації чуттєво здобутих фактів»; до того ж «взагалі лунає думка про переваги позанаукових форм знання»;

– «після кам’яного віку та віку металів нарешті настає черга нового типу матеріалів – синтетичних»;

– заміна енергії «мускульної сили, макроприродних явищ та хімічних реакцій горіння» атомною енергією;

– науково-технічна революція;

– «інформаційний вибух»;

...
Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі