Солодка хвороба Андрусяка

Січень 2002
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
51 переглядів

Іван Андрусяк. Повернення в Ґалапаґос. Поезії. – Донецьк: Видавнича агенція «ОЗТ», 2001.

 

Іван Андрусяк. Сад перелітний. Вірші. – Львів: Кальварія, 2001.

 

Найбільша втіха, яку відчуваєш від спілкування з вербальними тілами поетів 90-х XX століття, – не від численних впізнаваних референцій до чужих текстів, найчастіше таких, що живляться інокультурними кодами. Задоволення з’являється від самого факту друкованого поетичного слова, замкнутого, наприклад, у привабливому малоформатному варіянті («Сад перелітний») або в менш привабливому, але контрастному картонному вирішенні самвидаву («Повернення в Ґалапаґос»).

Творчість Івана Андрусяка малопридатна до розгляду з точки зору лінійної (хронологічної) або стильової прогресії, яку пропонує Анатолій Дністровий («Книжник Review», 2001, ч. 24). Бо кожна книга цього автора містить поезії різних часових площин. Здається, цей ґандж, що почався від запаковування в одну збірку всіх «підручних» текстів без огляду на мовностильову розбіжність та естетичну вартість, переслідує Андрусяка ще від смолоскипівського «Отруєння голосом» (1996). Не позбавлена цього і його остання книжка «Сад перелітний». І лише самвидавне «Повернення в Ґалапаґос» презентує темпорально міксований варіянт на якісно новому художньому рівні.

Поезія Андрусяка як митця від філології є доволі парадоксальним явищем. Вона не вкладається в традиційно описові конструкції анотацій, що пригадують «складне минуле» (участь у гурті «Нова дегенерація») – так ніби програмова авангардність має слугувати за стильову домінанту. Відправним моментом у її розгляді може бути риса, що об’єднує практично всі тексти Андрусяка (за винятком фольклорно наслідувальних) – мовна насиченість, густота семантичного поля, яка іноді сягає незапланованого нонсенсу. І постає такий ефект не в результаті розмивання семантики («плаваючої семантики» – в згаданій рецензії Дністрового), а внаслідок її повної деструкції та переходу до фонетичного принципу письма.

На доказ «деґенераційного» акценту можна дібрати безліч текстових фрагментів з опрацюванням футуристичних тем («перегортання вулиць крізь асфальт / нагадує що ми усе ще хворі / стволами ніг і вилицями пальт/ і митницями списаних фаворів», – і якщо поетику Сергія Жадана цілком справедливо зіставляють із Семенковою, то Андрусяк у низці аналогій безперечно стоїть поряд із Ґео Шкурупієм); із поглинанням образно-пластичних рядів («вовчиця віднайде не ромула і рема / а в горло самоти коричневі сліди»; «і днище солов’я сповите в павутину / і горло вітряка покинуте на вітер»); із фізіологічно-екзистенційним акцентом (хоча в «Ґалапаґосі» й, відповідно, у збірці інтимного вибраного подибуємо його вкрай рідко). Проте в ліриці Андрусяка вільно сусідують тексти в поетичній тональності Тичини й Антонича-імажиніста, а також, здавалося б, не надто доречного поряд із ними Симоненка («за дощами і димом / як безодня тонка / разом з нами ітиме / кучерява ріка»). Зміна смаків і цінностей, різночасове «повернення» різноплощинних «спадщин» і підживлення сучасним (не завжди суголосним) імпортом заповідає стильову неоднорідність поезії дев’яностиків. Не кожен з них, подібно до Павла Вольвача, може витримати постійну напругу сосюринських інтонацій. Утім, серед представників свого покоління Андрусяк знайшов цілком окрему лакуну – не завдяки «опрацюванню» футурних семантичних ходів чи обігрування розбіжних стильових тональностей, а через перенесення креативної уваги на фонетичний аспект письма, на процес виговорювання мови.

Це не було раптовим відкриттям автора. Ба більше, з цією прикметою Андрусяк увійшов у літературне коло. До того ж, він залюбки читає власні тексти і вважається одним із найкращих декламаторів (після Романа Скиби, звісно). Ця деталь тільки на перший погляд видається недоречною: тексти Франка всуціль логоцентристські, хоч автор подумки виношував їх і записував здебільшого в завершеному варіянті...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі