Солдатські пісні воєнкора Первомайського

Травень 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
111 переглядів

Времена не выбирают,

В них живут и умирают...

Александр Кушнер

 

Архівна знахідка, навіть не надто сенсаційна, часом може стати саме тією ланкою, що в’яже розірваний ланцюжок, – і все структурується чіткіше, стає зрозумілішим. Навіть для палких шанувальників пізньої лірики Леоніда Первомайського (я теж до них належу) є очевидною така її неоднозначна особливість, як інтелектуалізм, або, інакше кажучи, певне переважання ratio над emotio – річ для поезії, а для лірики то й поготів, доволі небезпечна. І раптом виявляється, що ця простенька істина, надто у зв’язку саме з іменем цього поета й зосібна нині, на відстані, занурює в цілий клубок проблем – дарма, що наразі не ними переймається більшість віршолюбів і віршописців.

Поезії, що їх автографи знайшла Ярина Цимбал, належать до воєнної, фронтової лірики. Тоді сталася дивовижна річ: безжально загнуздана, якщо не сказати задушена, в радянській літературі лірика раптом скресла, засвідчивши свою відпорність і незнищенність. Війна сколихнула душі й уми, змила намул і зірвала загати, повернула людям здатність не лише почувати, а й висловлювати переживання безпосередньо та щиро. Вибухи буквальні, сказати б, спричинили вибух емоційний, і його сила стократно перевершувала емоційне спустошення попередньої доби. Власне, протягом 30-х років відбувалося не що інше, як «вимивання» лірики з літератури, супроводжуване виробленням ерзацу, замінника. То був неперевершеної абсурдности процес, красномовне свідчення антигуманности Системи: замах на людський внутрішній світ, тотальна заборона на все індивідуальне, особисте, інтимне, відмова в самому праві на щось подібне. Підтвердженням цього є поодинокі ліричні зойки, що де-не-де ще проривалися; на згадку, щоправда, спадають радше приклади з російської поезії, бо, власне, в метрополії все-таки завжди дихалося трохи вільніше. Ніколай Тіхонов у вірші 1937 року припустився обмовки «про все»:

В суету и суровость дневную,

Посреди роковых новостей,

Я не сетую, я не ревную,

Ты мой хлеб в этот голод страстей.

(«Я люблю тебя той, без прически...»).

І нічим іншим, як проникливим передчуттям майбутнього наступу на світ індивідуальних почуттів постає ретроспективно шляхетна емоційна стриманість та езопівська мова українських неокласиків, і особливої гіркоти набувають уже опісля Бажанові жорстка емоційна дисципліна й почуттєва аскеза... Лише скрушний усміх тепер здатний викликати вигук ще молодого в 30-ті роки Сави Голованівського: «Так, серцю теж потрібні остроги: / Пришпор його – і в захваті заб’ється!». Спадає на думку, що не лише світоглядна, а й емоційна дієта ставала надто вже своєрідним імпульсом до творення лірики буттєвісної, філософської: дистанціюватися від себе, від неповторности власного чуття, погамувати ліричну стихію – і можна ніби ненароком сягнути іншого рівня, іншого осягнення всього, де ти, жива людина з плоті й крові, – лише точка прикладання універсальних законів буття. А що ті закони виглядали підозріло неподібними до законів марксистської діялектики, то й цей шлях був як дорога в нікуди... Первомайський, однак, його вподобав: переживши тридцяті як шок, як нестерпно болісне прозріння (через багато років так назве свій «апокриф» із присвятою «Пам’яті Каменяра»), дедалі більше схилявся до надособового поетичного роздуму, до параболічного розширення змісту вражень, до їх символіко-алегоричного узагальнення. «Життя полинна гіркота» бувала достоту нестерпною; либонь у майбутніх історіях літератури не знайдеться місця для «літературного побуту», що стрімко йде в непам’ять уже нині, вивітрюється, як запах тисячолітнього вина з піднятої на денне світло амфори... Про його замах на самогубство я чула від його друга – як і про схованку на ірпінській дачі, на зразок тієї, що показують екскурсантам у домі Волошина в Коктебелі...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі