Сміх і жах еміґрації, внутрішньої та звичайної

Листопад 2003
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
80 переглядів

Антуан Аржаковский, Журнал «Путь», 1925–1940: Поколение русских религиозных мыслителей в эмиграции, Київ: Фенікс, 2000.

Martin Amis, Koba the Dread: Laughter and the Twenty Million, New York: Hyperion, 2002.

Marc Raeff, Russia Abroad: A Cultural History of the Russian Emigration, 1919–1939, New York: Oxford University Press, 1989.

Наталія Колесніченко-Братунь, Співробітництво дипустанов з діаспорою, Київ: Демід, 2002.

 

Світоглядна криза на переломі XIX та XX століть, яку на Заході знаменував розвиток психології та соціології, в Росії дала нове життя грецькій філософії та християнській патристиці. Це мало описаний аспект Срібної доби, затінений іншими її здобутками, – а тимчасом саме інтересові до релігійних і філософських розмислів завдячують свою популярність такі російські еміґранти, як Ніколай Бєрдяєв, Сєрґей Булґаков чи навіть Владімір Набоков. У Росії й досі точиться критика філософського позитивізму й політичного радикалізму, яка у міжвоєнний період квітла в середовищі російських еміґрантів, – напрям, що його започаткував Владімір Соловйов своїми намаганнями знайти «третій шлях» між позитивізмом та ідеалізмом і розвинула російська інтеліґенція, яка опинилася за кордоном після 1917 та 1923 років.

На думку цих мислителів, філософія та релігія мали вказати правильний шлях для країни, який також сприяв би розвиткові особистости. Тим способом росіяни намагалися здолати відчуженість, марґінальність, чи – вдаючися до суто російського вислову – «відщепленство». І на Заході, і в Росії цікавилися проблемами, що їх ми сьогодні зараховуємо до царини психології. В Західній Европі розвиток цих дисциплін ішов через медицину до модерної психології та психіятрії, в Росії – через античну філософію до релігії, віднайдення православних істин під «брилами» казенного синодального православ’я*.

Поворот «від марксизму до ідеалізму» – одна з «віх» російської інтелектуальної історії. У збірнику «Проблеми ідеалізму», який вийшов 1902 року за участі таких мислителів, як Ніколай Бєрдяєв, Пьотр Струве і Сєрґей Булґаков, лівих критикували самі ліві. Виданий 1909 року збірник статтей «Віхи» вже відверто звинувачував інтеліґенцію у зраді Росії та у знищенні шансів її нормального розвитку. Назва його стала такою показовою, що 1922 року група російських еміґрантів, дехто з яких згодом повернувся в совєтську Росію, назвали збірку своїх виправдальних статтей «Зміна віх». Важливість цього процесу полягає саме в шуканні альтернативи традиційно авторитарному шляхові розвитку Росії з одночасним застереженням проти цілковитого відкидання російських історичних традицій.

Це не був перший поворот від «радикалізму» до «консерватизму» в Росії. В той час, коли Франція страчувала своїх монархів, французькі мислителі де Местр та де Кюстін безуспішно шукали тут доказів живучости самодержавства. Проте західні інтелектуали й інтеліґенція охочіше писали про революційний рух, аніж про розчарування колишніх завзятих опозиціонерів. Ті мислителі та діячі культури, котрі гучно ставали на революційну платформу, сходячи з неї (а більшість таки розчаровувались у світовій революції), робили це майже мовчки.

Кінґслі Ейміс та Роберт Конквест разом з іншими молодими англійцями були соціялістами-комунофілами і добрий десяток літ активно обороняли комунізм і Совєтський Союз. Конквест почав сумніватись у слушності своїх поглядів іще наприкінці 1930-х, але його товариш Кінґслі Ейміс підтримував Сталіна. Він навіть вступив до партії вже 1945 року, коли злочини комуністичної системи ні для кого не були таємницею. Як, – запитує себе Ейміс-молодший, – батько міг чинити так, знаючи про голод, чистки,...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі