Слушна неочевидність

Листопад 2000
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
38 переглядів

Leszek Kołakowski. Moje słuszne poglądy na wszystko. – Wydawnictwo Znak, Kraków, 1999.

1.

Є на світі прекрасна країна Польща, а в ній розкішне місто Краків, а в ньому, окрім інших чудес і святощів, друкується католицький часопис «Знак» – люблю його і з правдивою насолодою читаю та научаюся ось уже десять років. А при тому мудрому й цікавому «Знаку» є видавництво, яке з огляду на все вищесказане просто не може не видавати чудових книжок. І в рік свого 40-річного ювілею (1959–1999) воно запропонувало читачам блискуче опоряджений том есеїв Лєшека Колаковського – «найвидатнішого польського філософа» (суперлатив належить самому «Знакові»).

Цю ошатну книгу з викличною назвою «Мої слушні погляди на все» можна прочитати за лічені дні, попри солідний – понад 400 сторінок – обсяг. І не лише завдяки легкому й дотепному стилеві більшості есеїв, майстерно переданому польськими перекладачами (багато текстів Колаковського вперше було надруковано або виголошено як лекції англійською, французькою та німецькою мовами). Ще істотнішим чинником читабельності цієї «знакової» книжки є актуальність порушених тем і незвично розкуті, вільні від будь-яких доктринальних упереджень і статичних, придатних на всі часи загальникових схем погляди філософа на християнство, історію, академічні вартості й ліберальну філософію, ірраціональність і політику тощо. Водночас ця свобода від схеми та системи далека й від еклектизму, поверхової необов’язковості або поширеного релятивізму.

«Мої слушні погляди на все» побудовані за тематичним принципом і складаються з чотирьох частин: І. Утопія, апокаліпсис, християнство; II. Правда, справедливість, історія та інші дивні речі; III. Політика і диявол; IV. Усе ще про комунізм, про те, як він занепадав і як його відкинуто. П’яту частину складає «Велика енциклопедія філософії та політичних наук», займаючи цілих три з половиною сторінки. Своєю сократичною іронією та пародіюванням модних «поглядів» вона нагадує Флоберів «Лексикон прописних істин» і є справжнім подарунком для поціновувачів тонкого гумору, який несподіваними сполохами освітлює найповажніші теми й полегшує їх сприймання. Важко втриматися від спокуси й не зацитувати бодай кілька гасел «Великої енциклопедії»:

Лібералізм: щоби кожний займався своїми, а не чужими справами, то буде добре.

Соціалізм: що як уряд усе в усіх відбере, то кожний буде страшенно щасливий, а народ правитиме.

Націоналізм: що ми найкращі й найшляхетніші, а всі про це знають і тому хочуть нас знищити.

Гайдеґґер: що невідомо, звідки ти взявся, але маєш поводитися хвацько й не слухати, що інші базікають.

Феноменологія: що треба дивитися, як виглядають речі, а чи є вони насправді, чи їх немає – тим уже не перейматися.

2.

Розбіжність між видимим станом речей і тим, якими вони мали би бути згідно з тими чи іншими «поглядами», конфлікт між топікою та утопією складає стрижневу тему першої частини книги. Одна з прикметних особливостей дискурсу Колаковського – це критичний розгляд історії обговорюваного поняття; філософ пропонує уточнити межі поняття «утопія», поза якими воно стає надто розмитим і багатозначним, а відтак зосереджує свою увагу на утопії епістемологічній. Її батько Декарт вірив (і, може, небезпідставно, зауважує польський філософ), що жодна певність, а отже й істина не є можливими, якщо не вдасться відшукати джерело абсолютної певності. Навіть більше: Декарт в переконаний, що саме він і відкрив це першоджерело пізнавальної певності. Йдеться не лише про славетне cogito, але й про універсально обов’язкові критерії істини, які неможливо леґітимізувати, не покликаючись на всевідущий божий розум. Колаковський наголошує на кардинальності питання, що його сформулював Декарт: чи можлива взагалі остаточна певність? А якщо можлива, то чи можна здобути її, не...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі