Слідами національних містифікацій

Червень 2001
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
157 переглядів

Книжки, які обговорюються в цій статті:

Українська література у портретах і довідках: Давня література — література XIX ст. ДОВІДНИК. Редакційна колеґія: С.П.Денисюк, В.Г.Дончик, П.П.Кононенко, Р.В.Мовчан, В.Ф.Погребенник, А.Г.Погрібний, В.О.Шевчук. — Київ: Либідь, 2000.

О.В.Слоньовська. Конспекти уроків з української літератури. Нове прочитання творів. — Київ: Рідна мова, 2000.

Історія української літератури. Навчальна програма нормативної дисципліни для вищих закладів освіти. Київ: Міністерство освіти України; Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 1999.

А.Б.Уліщенко, В.В.Уліщенко, О.О.Благач, В. П.Петренко. Українська література. Скорочений виклад текстів за новітніми програмами міністерства освіти України на допомогу учням 9-10 класів, абітурієнтам, студентам. — Харків, 1999.

Анатолій Ткаченко. Мистецтво слова (Вступ до літературознавства). — Київ: Правда Ярославичів, 1998.

Александр Асов. Велесова Книга. Перевод и комментарий. — Москва, 1994.

Книга Велеса. Перевод и пояснення А.И.Асова. — Москва, 1997.

Велесова книга. Леґенди. Міти.

Думи. Скрижалі буття українського народу. Довідкові матеріали Б. Яценка. Київ: ІндоЄвропа, 7502 (1995).

Послання Оріян Хозарам. Пам’ятка древньої української мови і публіцистики «Рукопис Войнича». Київ: ІндоЄвропа, 7503 (1995).

Калевала. Фінський народний епос. — Київ: Основи, 1995.

Навіть не надто детальний розгляд природи національних містифікацій1 доволі виразно показує їхні культурно-історичні спонуки, а точніше, соціо-психологічну матрицю: в різних суспільствах і в різних епохах потреба самоствердження вимагає відкриття своїх коренів. Автентичність тих коренів — тобто тексту/нарації, що їх висловлює, — стає другорядною супроти основної міфотворчої функції: потреби переказати глибший сенс, резон існування колективу. Але раціоналістські закони гри вимагають наукової, текстуальної видимості — тобто об’єктивної пам’ятки. Відтак вони урухомлюють процес витворювання, а потому ревного захищання специфічного науково-міфічного гібриду, який стає сакральним об’єктом чи пак талісманом колективної автентичності й стародавності.

Це, так би мовити, інваріант. Проте кожне суспільство має свої особливості, й сама рецепція цих національних святинь/містифікацій показує цікаву гаму варіантів. Один із найцікавіших серед них — за інтенсивністю суперечок, за конкретикою науково-методологічних пошуків, врешті, за історичною розв’язкою справи — це історія з чеськими рукописами.

Від Ганки до Масарика

16 вересня 1817 року двадцятишестилітній чех Вацлав Ганка, шукаючи, як згодом стверджував він сам, у деканському костелі Двура Кралового за старожитностями гуситського періоду, знайшов у старій скрині пергаментний згорток. Він складався з дванадцяти листків, що буцімто були рештками набагато більшої збірки. На них містилося шість епічних поезій, шість ліричних і дві ліро-епічні, в десятискладових віршах середньовічною чеською мовою. Через рік Ганка видав їх книжкою, і відтоді вони відомі як «Краледворський рукопис».

Рік перед тим, 1816 року, першу таку старочеську поезію виявив — на дошці свого ж письмового стола! — друг Ганки студент Йосеф Лінда (цей текст потім дістав назву «Пісні вишеградські»); рік по тому, 1818-го, розшифровано ще один давньочеський рукопис, який потрапив до рук Ганки і знаного філолога Йосефа Юнґмана. Вони назвали його «Любушин суд»; наприкінці 1850-х років з’явилася версія, нібито цей манускрипт походить із замку Зелена Гора, і він став називатися «Зеленогорським рукописом». Відкритих старочеських пам’...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі