Слідами Адорно: масова культура й кіч

Лютий 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
304 переглядів

На початку ХХІ століття кіч стає способом самого життя, політики й ідеології. І це спрогнозував ще Жан д’Оста 1972 року в своїй «Енциклопедії кічу», коли говорив:

Політика? Кіч. Демократія? Кіч. Диктатура? Кіч. Деколонізація? Кіч. ООН? Кіч. Спорт? Кіч. Телевізія? Кіч. Гастрономія? Кіч. Декорації? Кіч. Подвійне громадянство? Кіч. Конкурси краси? Кіч. Закордонні найманці? Кіч...

Недавні події в Україні, а саме – Помаранчева революція – зробили напрочуд зрозумілими й актуальними тези масової культури й кічу. Адже демократія прийшла в Україну у формі Карнавалу, і все, починаючи від жовтогарячих фенічок до репу «Разом нас багато» та поп-музики, що владно панувала на Майдані впродовж багатьох днів, безперечно, належить до нового в Україні явища – помаранчевого кічу. І в цьому немає нічого образливого, адже візок, на якому стоїть статуя демократії та свободи, тягнуть не воли Просвіти, але «крайслери» Реклами, Моди й Масової культури.

Масова культура як товар

Не таємниця, що мистецтво та культура стають у модерну добу насамперед споживчим товаром. Особливо промовисто говорить про це постмодернізм, який демаскує претензії культурного модернізму на те, аби створити цілком самодостатню та самореферентну естетичну іпостась. Як відомо, модернізм просто одержимий осягненням такої іпостасі «високої» культури. При цьому десь у затінку лишається інша його тенденція – тінню «високого» модернізму є феномен масової культури. Не випадково саме в період «високого» модернізму найвідоміші критики заговорили про природу й небезпеку масової культури. Зрештою, культурологи говорять про виникнення масової, або популярної культури, починаючи з кінця XVIII століття, однак саме епоха модернізму, і зокрема аванґард, підживлюють її розквіт.

Мистецький акт і художня форма стають у модерну добу товаром споживання. Саме це дає підстави говорити про виникнення особливого культурного феномена – масової, або популярної культури. Обидва поняття, зрозуміло, ідентичні, хоча назва «масова культура» все-таки має певний відтінок неґативности (це відразу відсилає до формули «культурної індустрії» Теодора Адорно). Натомість поняття «популярна культура» є нейтральнішим і навіть не завжди асоціюється з феноменом поп-культури. Щоправда, доводиться наголошувати, що популярна культура – явище цілком відмінне від народної культури. Популярна культура (як синонім до «поширеного та однорідного») стосується й мистецької продукції, що відображає смаки й розуміння більшости й взаємодіє в той чи інший спосіб (найчастіше інтеґрується) з офіційною культурою. Скажімо, українське літературне народництво – ідеально втілений просвітницький проєкт популярної (або «загальнонародної») культури1, соцреалізм – один із варіянтів масової тоталітарної культури2.

Однією з найпопулярніших форм масової культури стає кіч. Ми живемо всередині кічу, навіть не усвідомлюючи цього. Кіч передусім пов’язаний із продукуванням і споживанням мистецтва як речі та процесом фетишизації мистецького об’єкта-речі, відчуттям спонтанного задоволення і щастя. Цілком непомітним для нас стає явище деестетизації: споживач сприймає мистецьку річ, зважаючи не на її автономність та індивідуальність, а на те, яким його потребам та інтересам ця річ відповідає і як відображає споживачеве уявлення про реальність. Відбувається процес, що його Теодор Адорно, один із перших критиків масової культури (він ототожнював її з...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі