Сходинки пам’яті

Серпень 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
924 переглядів

Портрети вождів

Всю ніч батьки про щось шушукалися, мати своїм звичаєм схлипувала, батько покашлював, і я, час від часу прокидаючися, чув їхні приглушені голоси за стіною, булькання води та запах валер’янки.

Вранці батько, невиспаний, опухлий, пригнічений, подався в місто й повернувся з великим пласким пакетом. У пакеті – на мою невимовну радість – були два великі портрети, вже в рамах, уже засклені. Їх повісили один навпроти одного в нашій великій кімнаті. Мені, п’ятирічному, це дуже сподобалося – порожні доти поверхні стін заграли, й у нашому домі стало гарно, ніби в установі. Я, попри малолітство, вже бував в установах, і там скрізь висіли ці ж таки портрети.

Батькові дії були мені зрозумілі й приємні: адже наближалася ґрандіозна подія – перші вибори до Верховної Ради, призначені на 12 грудня 1937 року, це було всенародне свято, вулиці та приміщення прикрашалися передвиборними плакатами, портретами, панно, і мій батько – як увесь радянський народ, а наша квартира – як уся країна...

Один із портретів опинився якраз над диваном, над нашим стареньким і відремонтованим дерматиновим диваном із круглими валиками з боків, над його високою дерев’яною спинкою з умонтованим дзеркальцем, в яке ніхто ніколи не міг зазирнути. Крім мене, зрозуміло, тому що ніхто не вилазив на диван із ногами, а якби і виліз, то його голова, природно, опинилася б набагато вище від дзеркала. Але й мені останнім часом не рекомендували вилазити на диван із ногами. У двох протилежних його кутках лежало два вузлики – один мамин, інший татків – із білизною та хлібом. Я розумів, що батьки готуються у відрядження і що не можна лізти з ногами туди, де лежить хліб. Щоправда, відрядження весь час відкладалося, і хліб у вузликах черствів, його час до часу доводилося оновлювати. Ця зима запам’яталася мені черствим хлібом, який гірчив і дряпав піднебіння.

Взагалі-то ставлення до хліба було серйозне, і розмови про хліб виникали раз у раз. Демонструючи мене своїм гостям, мама ніколи не забувала згадати, що хлопчик заговорив дуже пізно і вона дуже потерпала, чи не виросте він німим; а коли він – уже дворічним – заговорив, то його перше слово було: «Хíба!» – тобто «хліба». Це стало сімейним анекдотом, яким реґулярно частували гостей; іншим реґулярним анекдотом стала розповідь про те, як їй, породіллі, батько з далекого відрядження надіслав посилку з хлібом і ще якимись харчами, але, відкривши скриньку, вона виявила там тільки камінь, обкладений ганчір’ям і газетами. Серйозно, як важливу проблему, обговорювали питання, чи можна довірити мені, п’ятирічному, купівлю хліба в крамниці. Крамничка містилася в підвальчику сусіднього будинку, на розі Меринґівської, і що то за солодка мука була – нести звідтіля золотавий запашний буханець! Якщо до буханця був доважок, я з’їдав його дорогою, а коли доважку не було, то годі було втриматися й не відламати скоринку збоку, за що мені від мами перепадало.

Купівля портретів – дорогих, либонь, – здалася мені красивим, патріотичним і самовідданим учинком, бо батько вже пів року був без роботи, грошей у родині не було зовсім. Хліб купували на ті копійки, що їх ми з братом діставали, здаючи пляшки. Пляшок у домі теж не було – їх доводилося розшукувати на задніх дворах, на смітниках і звалищах. За дивними тогочасними звичаями приймали за гроші тільки ті пляшки, що мали наклейки. Це було загадково: я розумів, що пляшки, перш ніж пускати їх знову в справу, мили, старі наклейки замінювали новими, то нащо потрібні були старі? Цю загадку я сприймав як одну з поки ще мені незрозумілих загадок світу, в який я вступав, як умову гри, що має поки що недоступний мені сенс. У грі дорослих взагалі було багато незрозумілого. Але добре пам’ятаю, що, нишпорячи з братом по сміттєвих ящиках, ми не мріяли знайти пачку грошей, ні, ми обговорювали іншу можливість: от би знайти пачку наклейок і опорядити ними неоклеєні пляшки.

Два портрети, що з’явилися в...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі