Східна Європа як інтелектуальна конструкція

Листопад 2001
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
112 переглядів

Книжки, що згадуються в цій статті:

Andrzej Walicki. Poland Between East and West. The Controversies over Self-Definition and Modernization in Partitioned Poland. – Cambridge, Ma., 1994.

Larry Wolff. Inverting Eastern Europe. The Map of Civilization on the Mind of the Enlightenment. – Stanford University Press, 1994.

Anne Appelbaum. Between East and West. Across Borderlands of Europe. – London, 1995.

Gale Stokes. Three Eras of Political Change in Eastern Europe. – New York, Oxford, 1997.

Ihor Ševčenko. Ukraine between East and West. Essays on Cultural History to the Early Eighteenth Century. – Canadian Institute of Ukrainian Studies Press. – Edmonton, Toronto, 1996.

Samuel Huntington. The Clash of Civilizations and the Remarking of World Order. – New York, 1996.

Коли полишаєш східну частину володінь короля Прусії, складається враження, що полишаєш театр, де володарює природа, прикрашена зусиллями мистецтва та вдосконаленої цивілізації. Око засмучують неродючі піски та велетенські ліси. Але коли вступаєш у Польщу, відчуваєш, що зовсім покинув Європу. Погляд вражає нове видовище: величезна країна, майже повністю вкрита вічнозеленими ялинками, але завжди сумна; час від часу цей краєвид переривається обробленими полями: бідне й поневолене населення; брудні села; хати, які мало відрізняються від житла дикунів. Усе це змушує думати, що ти повернувся на десять століть назад, і що ти перебуваєш серед прав, скіфів, венедів, слов’ян і сарматів.

Граф Луї-Філіп де Сеґюр (1784)

Цю статтю можна було б написати за простим і безвідмовним рецептом. Одразу після слів графа Сеґюра, вибраних на епіграф, розпочати щось таке: привид бродить по Європі – привид орієнталізму. Це той привид, інтелектуальна тінь якого змушує всіх щасливих мешканців на захід від Ельби насміхатися або ж (залежно від сповідуваних моральних принципів і виховання) розпучувати над дикунством і бідністю своїх східних сусідів. На підтвердження цього навести ще декілька цитат, як-от слова Меттерніха, що Азія починається за східними вікнами його віденського палацу. Матеріалу буде багато, бо лихий призвід – людям заохота (остання книжка з жанру «між Сходом і Заходом», що трапилася мені до рук, була присвячена розглядові історії та культурної спадщини маґрибських євреїв). Ба більше, багато з цього матеріалу матиме місцеве походження: кожен із народів Центральної та Східної Європи має у своїй інтелектуальній історії традицію подавати себе та свою культуру як останній бастіон Європи, за крайніми кордонами якого – річкою Саном, Мукачівським перевалом чи Хутором Михайлівським – розкинулися безкраї азіатські простори.

Понагнітавши належним чином атмосферу, далі можна було би її розпогодити: насправді все, що описав граф Сеґюр – це плід його уяви. Цивілізаційний кордон між Пруссією та Польщею існував хіба що на карті, яку намалювали інтелектуали кінця XVIII століття. Інтелектуали кінця XX століття повинні думати інакше. Особливо ті з них, які прочитали книжку Ларрі Вулфа «Винайдення Східної Європи», звідки власне взято слова графа Сеґюра і де можна знайти ще багато інших анекдотичних прикладів, як славетні західноєвропейські уми писали не те, що бачили, а те, що хотіли бачити (або чого не бачили взагалі). Можна було б додати сюди новіші зразки того, як мало «західні» інтелектуали знають про нашу «східну» частину світу (і задля більшої переконливості навести свідчення тих із них, які від їхнього імені признаються до цього гріха)1. І завершити міркуваннями про те, що незалежно від того, хто де мешкає, кожен має свою особливість і вартість, яку не можна звести до єдиної «цивілізаційної» шкапи. З’являтися тепер на публіці з таким «лінеарним» мисленням принаймні смішно, а...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі