Сім віршів

Січень 2003
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
403 переглядів

Про Гамлета

Гамлет переходить із театру до театру

 

(мабуть через прикрий характер)

 

залишаючи віслюкуватих режисерів

 

у повній розгубленості:

отак читати отой монолог

чи так не читати

 

їхні поради заплутують акторів

 

актори заплутують глядачів – які також намагаються зрозуміти:

 

звідки з’являється і куди зникає тінь Вітця  що каже померлий король синові –

 

чому зрада така слизька  мов змія 

чому бідний Йорик щасливіший від тих

хто дивиться на його череп відкинутий черевиком Гамлета

 

що ж глупота людська  переходячи із Гамлетом

 

із театру до театру

 

плодить 

:полки режисерів

:дивізії акторів

:армії глядачів

 

:придуркуваті коментарі шекспірознавців

і театральних рецензентів

 

і це неможливо здолати

 

1)      офеліє  дівчинко з передмістя  сівши при березі океану  додаю припливи сумнівів  і віднімаю відпливи впевнености  напевне що зіб’юся у підрахунках

ніколи не знав математики  ніколи не вірив що меч: продовження життя а стебло продовження смерти  що янголи небесні коли збираються до гурту схожі на зведенят  що їм ділити?  чий жереб?

2)      квітка офелія  арфа офелія  я ще не придумав тексту який захистить її тіло і її звук  цього нема у п’єсі  тому так нервово вона доспівує свою пісню  в якій ділять жереб янголи

Гамлет відбувся прем’єрою:

газети із рецензіями використали за призначенням

місто: гадає що порозумнішало на одну соту гамлета

актори: що зіграли у своєму житті найкращі ролі

офелія: що вивільнилася  і перетворилася на звук

 

режисери: що їм уже не вдасться повторити такі знахідки

уяви (бо що ж  театр  як не знахідка уяви)

 

і тільки п’яні бутафори вважали що забагато сміття:

забагато акторів  забагато недопалків

забагато слів

про слова

 

прем’єри вони не бачили

та й навряд чи коли-небудь бачитимуть

 

бо ідуть до театру з чорного входу

почорнілі від горілки

 

але все ж таки

бути чи не бути?

 

Про Аполінера

втім що сніг називаємо флейтою  що з-поміж флейт

мови  найтонше стебло  і найглибша криниця для схову

звуків  для труб міжвоєнної тиші що так полюбив лейтенант:

і солдатам наказує вчити цю справу військову

 

але ж сніг для вояцького діла  не флейти вина  чи сурми

і летить  ніби янгол по небу літак  й розпорошує пір’я

яструбиної жертви  завинений в біле  як витнутий  аркуш пітьми 

у дрантливому тілі флейти нервово заліплює діри

 

може в музиці що поміж срібним і мідним  що сніг і вода 

випливає вітрилом  просмоленим дном корабельним 

лейтенант забуває накази  він марить: заквітне мигдаль

і солдати  мов сніг  розбрелись по селі за портвейном

 

лейтенант марить в сні  він поранений в голову  аполінер

щось забув ...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі