Шумики, шуми і шумища, та все ж трохи й музики

Грудень 2015
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
372 переглядів

Міжнародний фестиваль електроакустичної музики, який відбувся в першій декаді червня 2014 року у Нью-Йорку, становив надзвичайно репрезентативну картину нинішнього стану розвитку цього породженого новими технологіями жанру, розпливчасті й пістряві уявлення про який снувалися в головах найрадикальніших новаторів-мрійників іще 100 років тому.

Тодішня молодь прагнула більшого, попри вже освоєні за 150 років ресурси великого симфонічного оркестру — величезного багатства й потуги інструментальних барв і їх сполучень у творчості таких композиторів, як Ґустав Малєр, Рихард Штравс, Клод Дебюсі, Морис Равель, Ніколай Римський-Корсаков, Іґор Стравінський. Щоправда, мейнстрим уважав їх за марґіналів, позаяк тодішні відчайдухи-бунтівники висували ідеї відмови від усього попереднього мистецтва, від поняття музичного тону певної висоти, від традиційної темперації, не те що тільки від класичної гармонії чи тональности. Значна частина їх висувала на перший план шум як такий, насамперед італійські футуристи з кола Джузепе Маринеті й Луїджі Русоло, але не тільки — традиційний пізній романтик у своїх витоках, швайцарсько-американський композитор Едґар Варез 1931 року скомпонував перший в історії твір для ансамблю самих тільки ударних інструментів «Іонізація».

У перші роки комуністичного режиму в Росії Арсєній Авраамов влаштовував такі, сказали б нині, перформенси, як симфонії фабричних гудків (Москва і Баку). Певну частину менш радикальних шукачів нового захопили експерименти з іншими типами темперації — насамперед чеха Алоїза Хабу, найвідомішого в тій групі прихильника чверть-тоновости, хоча він аж ніяк не був самотній у своїх прагненнях — у тому ж річищі мислили й деякі американські одержимі, які в пошуку незаяложених звучань зверталися до екзотичних музичних гам народів Океанії — пелог і слендро, на яких побудовано тамтешній інструментарій традиційного оркестру гамелан. Каліфорнійський експериментатор Гері Парч присвятив декілька десятків років життя збиранню і конструюванню екзотичних інструментів із переважно нетрадиційним строєм: серед них клавішне піяніно з устроєм, що працює на принципі приблизно української корбової ліри, а також чимало перкусійних та інших інструментів далекосхідно-азійського чи африканського походження.

Водночас постійно тривало дослідження межі можливостей тогочасної техніки. Ранні етапи розвитку електричних інструментів (1920–1930-ті роки — Німеччина, Франція, США) ознаменувалися винайденням цілої їх низки, як-от вельми поширених у той час паризьких «Хвиль Мартено» чи американського електричного органу Хамонда. Талановитий інженер-електрик із Росії і за сумісництвом совєтський шпигун, Лєв Термен, наприкінці 1920-х — на початку 1930-х років перебував у відрядженні в Нью-Йорку, де демонстрував створений власноруч електричний одноголосний інструмент під назвою терменвокс, на який він навіть одержав американський патент. Звуковидобування на терменвоксі здійснювалося маніпуляціями рук із близької відстані від спеціяльної електромагнітної контактної рами.

Після закінчення Другої світової війни композитори нового покоління перехоплюють ініціятиву в цьому невпинному русі до нових звучань. Паризька група «Musique concrete» на чолі із засновником, П’єром Шефером, робить наріжним каменем своїх експериментів операції із записуванням звуків на незадовго перед тим винайдений у гітлерівській Німеччині бобінний магнітофон і подальшим їх монтажем: нарізанням і склеюванням шматків та шматочків стрічки. У хід ішло що завгодно: галас Парижа, співи, гра на інструментах, пожежні сиґнали, скрегіт гальм, плач дитини, вигуки вуличних ґендлярів, фабричні гудки тощо. Це становило, так би мовити, прояв «реалізму» в розумінні тодішніх лівацьких осередків, маніфестацію «наближення музики до реального життя». У США наприкінці 1940-х років ентузіястом «магнітофонної музики» був уродженець Харбіна, росіянин Владімір Усачевський, який пізніше став одним із засновників першої в...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі