Шум культури

Квітень 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
199 переглядів

– Ану тихіше, – сказала Ділсі. – Сьогодні вам не можна шуміти.

– А чому? – відповіла Кедді пошепки.

– Не можна – і все, – сказала Ділсі. – Настане час, дізнаєтеся чому.

Вільям Фолкнер, «Шум і шал».

 

Повсякденність переповнено шумом, що його розцінюють як щось загрозливе для нашої психіки. Складається враження, що все життя спрямовано на повну ізольованість від шуму, випрацювання все нових і нових стратегій подолання неприборканого хаосу. Особливо в цьому контексті здається дивним, коли люди слухають і роблять шум як повноцінну музику, сприймаючи його і насолоджуючись його мелодією. Якщо ж задуматися, то все XX століття постає як своєрідна консервація шуму та всіх його дивовижних, а часто й убивчих різновидів: починаючи від акварельних арабесок Кльода Дебюсі й аж до вбивання цвяхів у піяніно, як це роблять учасники рок-групи «Sonic Youth»; починаючи від епічних симфоній Ґустава Малєра і закінчуючи тривожними абстрактними творами Мортона Фельдмана. Відтак тут же множаться інші питання, зокрема про музику модернізму й постмодернізму (хоча цими поняттями далеко не вичерпується історія XX століття), проблему автора й авдиторії, елітарної та масової культури, а основне – питання про парадигмальну зміну культурних смислів, в основі якої шум відіграє основне значення. Відправним пунктом розмислів може бути думка про те, що шум стає новим порядком, символічним і реальним, далеким і близьким, у спектрі культурної ситуації XX століття, вбираючи в себе, як чорна діра, стильові особливості людського життя, а потім розсіюючи їх у мовчазній прірві хаосу.

У ще доволі актуальному бестселері Алекса Роса «Все решта – шум. Слухаючи XX століття» розгорнуто складну, неймовірно заплутану історію класичної музики минулого століття. Історію, що працює наче калейдоскоп, повсякчас змінюючи фокус щодо подій та людей, і цим розширює горизонт розуміння всього розмаїття культурних феноменів. Натомість у зовсім свіжій книжці «Послухай це» до канонізованих академічних фігур уже долучено інших персонажів, які теж мають стосунок до класики, але дуже посередній. В обох чималих текстах, несправедливо зіґнорованих в українському гуманітарному просторі, відомий музичний критик із «The New Yorker» і водночас історик культури намагається відповісти на доволі просте, однак досі актуальне запитання: як сприймати музику XX століття? Врешті, що об’єднує різні за змістом і формою музичні напрямки, стилі й феномени?

Питання, що непрямо виникають у розвідках Алекса Роса, стосуються не лише сфери класичної музики, адже переважно йдеться не тільки про дисгармонію в музиці, але й про шумові ефекти сучасного життя. Саме це ускладнює дефініцію шуму: його не можна виміряти, його неможливо вписати в якісь стереотипні схеми. Тим більше, шум не є раціональним поняттям чи явищем, тому всі наші спроби надати йому якоїсь логіки приречені на поразку. Тому-то і ми часто змушені звертатися до асоціятивного, літературного й узагалі метафоричного ряду, щоб підступитися до шуму культури і водночас культури шуму. Потрібна ремарка щодо нетотожности цих речей між собою: коли культуру шуму пов’язано з певними дискурсивними практиками, в основі яких лежить шум як специфічна організація (чи пак дослідження, як часто говориться у маніфестах апологетів «антимузики») звуків, то шум культури позбавлений цієї концептуальної цілісности. Інакше кажучи, якщо в першому випадку йдеться про внутрішні процеси в культурі, то в другому – радше про культуру як процес у своїй предметно-духовній єдності. Спробуймо з’ясувати природу шуму як неодмінного елементу культури й безпосередньо шум як продукт передусім активної людської діяльности, що сягла апогею в XX столітті.

Генеалогію шуму можна простежувати по-різному. З одного боку, шум – це результат інтенсивних урбанізаційних процесів, прискорення яких спостерігається у новочасній...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі