Шукаючи Dreamland

Лютий 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
86 переглядів

1

У перші дні нового року врешті можемо констатувати фактичне завершення – чи навіть завмирання – президентської виборчої кампанії в Україні. Ми все ще обговорюємо її, досі живемо нею, і прикрашених помаранчевими стрічками людей та автомобілів ніяк не меншає на вулицях наших міст. Від цього не так легко звільнитися, це переслідує навіть у снах: нечувано брутальний пресинґ влади вкупі з безмежно безсоромними махінаціями, перманентне стеження за опозиційним кандидатом та людьми з його оточення, виплески дезінформації, «теракти» в інсценізації спецслужб, мобілізація всіх адміністративних ресурсів (я навмисне вживаю це сакральне поняття у множині – так багато його було!), відверта російська присутність у конфігурації Павловський – Путін: спецназ, погрози, наклепи, «попереджувальні» замахи, врешті справжній замах через отруєння діоксином, тотальне фальшування під час першого і другого турів, революція як відповідь стисненого пружиною суспільства, кульмінація у Верховному Суді, драматична розв’язка в останні дні старого (як символічно!) року та великий Гепі Енд на Майдані якраз у новорічну ніч. Нині вже можна було б говорити про все це як про блискуче зрежисований (Ним) і зіграний (нами) меґа-трилер, якби не справжня кров, справжні людські втрати, спотворене обличчя Віктора Ющенка.

У своїх виступах Ющенко кілька разів порівнював своє обличчя з обличчям усієї країни. Його так само треба лікувати, і це лікування вельми складне. Спадок, який дістається Ющенкові й усім нам після тринадцяти років перебування при владі кількох авторитарних і скорумпованих гомо совєтікусів – це передусім територіяльна (а відтак і культурно-орієнтаційна) роз’єднаність країни. Наслідком цієї виборчої кампанії стала не лише перемога демократії, але й радикальне загострення міжреґіональних суперечностей, на чому вирішила зіграти попередня влада. Ось так комплекс «двох Україн», який свого часу констатував Микола Рябчук, нині, на зламі України колишньої та України можливої, постав у новій, але не менш драматичній іпостасі.

2

Цього разу чисельнішою і територіяльно більшою виявилася помаранчева «Україна за Ющенка», її кореневі, центральні (зокрема й зі столицею) та західні реґіони. Натомість «Україна за Януковича» кількісно переважила на півдні та сході, хоч у винятково сконцентрованому вигляді – лише у двох найсхідніших областях, географічно, історично й економічно об’єднаних назвою Донбас.

При цьому йдеться не тільки і не стільки про мовно-культурні преференції. Вони – це те, що на поверхні, тож і «розігрували» їх найчастіше та найазартніше. Але, по суті, йдеться про різні ступені розвинутости громадянського суспільства та – ще важливіше – індивідуальної громадянської свідомости. Більшість «українців за Януковича» досі не можуть повірити, що Помаранчева революція була чесною громадянською акцією мільйонів вільних людей, а її учасники тижнями ризикували собою на площах і в наметах не за гроші, а з власних переконань та за власні етичні вартості. Така громадянська дія просто не вкладається в розуміння «інших українців». І тому вони воліють пояснювати те, що відбулося, наприклад, грошима «якогось Сороса» (котрий, виявляється, платив кожному з «помаранчевих» по тридцять срібних доларів на день), а саму революцію називають «помаранчевим путчем».

З такого поділу випливає й суттєва інакшість інформаційних просторів, в яких перебувають громадяни «двох Україн». Фактично йдеться про дві цілком відмінні медія-картини світу. Під час виборів цю інакшість було – за допомогою адміністративних технологій і матінки-Росії – лише посилено. Керівники Донбасу фактично ізолювали тамтешнє населення від реальности, відімкнувши загальноукраїнські телеканали та запровадивши цензуру на будь-яке альтернативне джерело інформації. Це жорстоко вдарило передусім по їхньому ж електорату, коли у дні революції януковичівці заповзялися звозити до Києва кепсько...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі