Шлунок верблюдиці

Грудень 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
363 переглядів

1

У статті «Переродження у Тибеті» Єлєна Блаватська описує випадок із 1860‑х років, коли дванадцятеро ченців-капуцинів заснували місію в Лхасі зі своїм очільником отцем дела Пеною. Вони ж залишили спомини про перебування на Тибеті, знайомство з буддизмом та особливостями реґіону. Історія свідчить, що дев’ятеро з них померло, а трьом усе-таки вдалося вижити. І трійця щасливців, повернувшись додому, розповіла і записала розмаїті пригоди свого тамтешнього життя. Зокрема, в одному з епізодів цих споминів згадано жовтошапочних та червоношапочних буддійських монахів, із якими до Монголії прийшов буддизм, а з ним, очевидно, писемна культура і культ Будди. У Монголії перемогла, не те що перемогла, просто прижилася течія жовтошапочних монахів, тобто течія телуґпа, у якій суворіші правила й приписи поведінки для монахів. У 1820-х роках буддійський монах, поет, драматург і філософ Данзанравджа, послідовник червоних шапок, заснував ув околицях східної частини Ґобі буддійський монастир Хамар, у якому були театр, музей, публічна бібліотека і навіть початкова школа. Є перекази про тридцять три переродження Данзанравджі, про те, що він літав до Тибету, що навіть передбачив свою смерть: його отруїла дружина жовтошапочника. Усні перекази свідчать, що Данзанравджа протягом свого шостого переродження в Монголії не цурався ані жінок, ані алкоголю, через що його не сприймали жовтошапочники. Неподалік монастиря Данзанравджа вказав на місце, яке в буддизмі називають Шамбала, сказавши, що у часи всесвітнього потопу тільки це місце вціліє і що воно — енергетичний центр землі.

Потяг із улан-баторського двірця мчить на південь, до міста Сайншанд, наближаючись до пустелі Ґобі, до Данзанравджі, до поезії. Теліпаємося цілу ніч. Проміжних станцій небагато. На залізничних переїздах світять ліхтарі. Відсунувши фіранку, дивлюся на діямантову пектораль. Зірок стільки, наче хтось сто тисяч разів проколов голкою темне полотно неба. Всю ніч у сусідніх купе пасажири ніяк не вгомоняться. І лише години за три до Сайншанда у вагоні все затихає. Видно, втомилися ґелґотіти. Чути тільки посвист вітру у відчинених вікнах вагонного проходу та металевий скрегіт при пригальмовуванні. І постійне шарпання вагонів. Потяг прибуває до Сайншанда над ранок. Це остання станція цього потяга, до якої нас допровадили дві провідниці. Одна з них вагітна. Усе в цьому потязі мені знайоме. Я знаю, де розташовано купе провідниць; знаю, що за пів години до під’їзду до станцій зачинять туалети, що зранку принесуть чай. Мені знайомі ці запахи диму, які вітер заносить у прочинене купейне вікно, — солодкий запах солярки. І справді, над ранок провідниці розносять кип’ячену воду в пластикових скляночках і золотисті пакетики з написом «Цай». У вагонному проході — черги до вбиральні. Усе так подібно, начеб я їхав цілу ніч потягом «Львів — Київ». Мої супутники з Туреччини дещо здивовані такими вагонами. «Нічого, — заспокоюю їх, — в Індії пасажири взагалі подорожують на дахах потягів». Це ж тільки монголам могло спасти на думку влаштувати поетичне читання просто нічного неба Ґобі, назвати фестиваль іменем буддійського монаха і поета Данзанравджі.

Ну, де ж той Сайншанд? Міста не видно. Навпроти двірця — будівля 1950-х років, схожа на типовий радянський будинок культури. Одноповерхові будинки баракового типу змінюються кількома багатоповерхівками. Наш шлях пролягає в об’їзд центру, а може, того центру в Сайншанді немає? Дорога веде околицями. Вулицями пробігають ранішні пси. Місто швидко закінчується. Час від часу трапляються монгольські кочові поселення, але не більше як два-три ґери.

За Сайншандом починаються рівнинні простори. Вдалині — пасма гір. Кілометри безлюдної каменистої землі тягнуться обабіч асфальтованої дороги. У пустелі якось по-особливому тебе накриває своєю безмовністю самотність. Недаремно Ісус Христос провів сорок днів у пустелі, переборюючи спокуси самотністю і молитвою. Ти відчуваєш свою незахищеність серед цього безмовного...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі