Школа іншування

Квітень 2001
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
109 переглядів

1.

Якщо судити за статистичними довідниками, то сучасне українське суспільство виглядає порівняно етнічно однорідним: хоча в окремих реґіонах питома вага етнічних меншин, що компактно мешкають там, доволі помітна, загалом майже три чверті населення становлять етнічні українці. Але соціологи вважають, що соціально-культурний склад населення України далеко не такий простий. Понад 90% його становлять три великі мовно-культурні групи: україномовні українці (близько 40%), російськомовні українці (30–35%) та російськомовні росіяни (понад 20%). При цьому, однак, не беруться до уваги істотні культурні (зокрема, релігійні) відмінності між україномовним населенням Галичини та Наддніпрянщини, а також фактична двомовність (принаймні, пасивна) мільйонів городян у центральній та західній Україні.

Отже, етнокультурна ситуація в Україні – це не традиційне для багатьох країн співіснування панівної культури «титульної» нації та численних «пригноблених» культур і субкультур меншин, а панування двох культурних традицій – україномовної та російськомовної, ареали побутування яких великою мірою перекриваються.

Механізми домінування для кожної з цих двох традицій майже діаметрально протилежні. Україномовні практики закорінені у традиційній селянській культурі, а в багатьох публічних сферах (освіта, мас-медії, урядування) існують чи утверджуються завдяки «підтримчим діям» держави, часто не надто потужним і переконливим. Натомість практики російськомовні в багатьох сферах явно домінують завдяки ринковим механізмам: наявності поряд з Україною значно потужнішого російського ринку, а також давній традиції споживання саме російськомовного культурного продукту – як російськомовним міським населенням, так навіть і україномовним (міським та сільським).

А поки на авансцені культурного життя конкурують (далеко не завжди мирно) ці домінантні традиції, поза суспільною увагою опиняються мовні, культурні, освітні проблеми тих, кого традиційно зовуть «нацменшинами».

Отже, українське суспільство багатокультурне де-факто, але ця багатокультурність є далеко не гармонійною. Маємо підстави говорити про те, що й нас стосується типовий для багатьох модерних суспільств виклик багатокультурності, або ж мультикультуралишу.

2.

За одним із сучасних англомовних словників, «мультикультуралізм, або ж культурний плюралізм – термін, що характеризує співіснування в межах однієї території (країни) багатьох культур, і то жодна з них не є панівною». Детальніше тлумачення дає британський довідник О’Саллівена та Гартлі з теорії культурної комунікації:«Мультикультуралізм – означення (і вивчення) суспільства як такого, що вміщує численні відмінні, але взаємно пов’язані культурні традиції та практики, які часто асоціюються з різними етнічними компонентами цього суспільства».

Під мультикультурпою освітою розуміють запровадження засад мультикультуралізму в освітній сфері, як складову частину «відповіді на виклик багатокультурності».

Очевидно, що реалізація засад мультикультурності в освіті не зводиться ані до викладання рідної мови дітям із меншинних груп, ані до запровадження в усіх школах країни такого собі «предмета мультикультуралізму». Вона передбачає перегляд усієї системи організації освіти, характеру викладання багатьох предметів, від мов та історії – до природничих дисциплін. А звідси випливають проблеми написання підручників із мультикультурних ідеологічних позицій, гіерепідготови вчителів, запровадження нових навчальних методик тощо.

Як же мали би виглядати «мультикультурні» підручники та програми?

Посилаючись на концепцію «мультикультурного реформування навчальних програм» американського педагога Джеймса Бенкса, можна вичленувати такі рівні цього реформування:

1. «Окремі внески». До матеріалу вводяться згадки про внески окремих представників меншин, про культурні події чи досягнення, пов’язані з...

Автори

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі