Щоденник прочитання щоденника

Квітень 1998
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
100 переглядів

Istvan Eorsi. Tage mit Gombrowicz. – Leipzig: Kiepenheuer und Witsch. 1997. 338 p.

У XX столітті аж надто великого поширення набула хвороба інтелектуалів – графоманія. Але інтелектуал не був би інтелектуалом, якби не вмів перетворювати ваду на перевагу. Відтак графоманія стала однією з найважливіших ознак його самовизначення. Передусім це стосується тоталітарного минулого Східної Європи, де приватне писання розглядалося як порушення державної монополії на виробництво текстів. Інтелектуал пишався своїм приватним змаганням із грандіозним апаратом держави і без друкарської машинки був так само немислимий, як пролетар із нею.

Там забагато писали, а от читали порівняно мало. Тому угорський публіцист Іштван Ерші (нар. 1931 року) зробив надзвичайно важливу справу, коли вгамував свій потяг до невтримної балачки й написав твір, де читанню надано більше уваги, ніж писанню. Його книжка «Дні з Ґомбровічем» – оповідь про дуже особисте прочитання твору, що став одним із найвизначніших літературних явищ XX століття: тритомного Ґомбровічевого «Щоденника», де висвітлено найбільші теми нашої доби. Дуже цікаво простежити, як Ерші формує власну позицію в постійній дискусії з Ґомбровічем. Тут немає спорідненості: провокативні твердження «Щоденника» привабили Ерші як нагода висловити власну думку або принаймні заперечити. Ґомбровічеві можна закинути багато що, але тільки не брак цілеспрямованої гостроти. Це унаочнює вже самий початок його щоденника, безсмертне надбання літературної афористики: «Понеділок: я. Вівторок: я. Середа: я. Четвер: я». Моносилабічний гімн власному «его» виражає життєву тему Ґомбровіча, яка є водночас темою його творчості. Далі в своєму щоденнику він опише цей аспект відверто: «Слово “я” таке фундаментальне й таке глибоко внутрішнє, таке наповнене найвідчутнішою, а отже, й найсправжнішою реальністю, таке непомильне, як провідник, і тверде, мов кремінь, що замість глузувати з нього ліпше впадімо перед ним навколішки. Мені здається, що я ще не досить фанатичний у своєму захопленні собою і досі не знаю, – можливо, остерігаючись інших людей, – як віддатися цьому покликанню з такою категоричною відчайдушністю, щоб дійти до самої суті. “Я” – це найважливіша і, либонь, єдина проблема, яку я маю, єдиний із моїх літературних героїв, перед яким я справді схиляюся». Ґомбровічеве програмне самомилування дає Ерші привід до лінгвістичного аналізу займенника першої особи. На його думку, «я» – це найдемократичніший з усіх займенників, бо ж кожна людина може застосувати його до своєї персони. Проте Ерші неабияк стурбований мінливою гнучкістю цього займенника. Адольф Айхман міг сказати на своєму процесі в Єрусалимі: «Я ніколи не був антисемітом: але так мене навчили, що коли ти відкрив справу, ти повинен її закрити». І цей же таки займенник мав право вжити й Атілла Йожеф за рік до свого самогубства: «Я хочу бути щасливим». Для них обох, і для Айхмана, і для Йожефа, «я» було центром світу – і все у світі було цікавим лише тією мірою, якою воно співвідносилося так чи інак з оцим самим «я».

Ерші подає своє прочитання Ґомбровічевого щоденника у формі щоденника: кожен запис датований і пов’язує читача з реальним життям. Одначе ні Ґомбровіч, ні Ерші не розводяться багато ані про політику, ані про події свого особистого життя. Ця нехіть до автобіографічності улягає певній унутрішній логіці. Обидва письменники не вважають себе випадковим продуктом світової історії або власної біографії. Це не означає, що обидва жили в історичному вакуумі. Правда якраз у протилежному: початок Другої світової війни захопив Ґомбровіча в Аргентині – туристична подорож перетворилася на заслання, яке тривало 23 роки; Ерші просидів чотири роки у в’язниці після повстання 1956 року. Проте набагато важливішими за біографічні факти є філософські концепції, що їх використовує «я», аби вписати себе в те, що можна назвати його призначенням. У випадку Ерші інтенсивна розумова праця, спрямована на те, щоб збагнути...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі