Що сталося з рибами під час потопу

Жовтень 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
119 переглядів

 

Інґо Шульце. Симпл сторіз / Переклала з німецької Ольга Сидор. – Львів: ВНТЛ–Класика, 2005.

 

Про прості історії, повторення знайомих імен і нас усіх, про яких можна забути. Старий пан дрімає на своєму балконі. Лампа стоїть на підвіконні. All in it’s right place. Radiohead і стара правда. На завершення лунає духова музика.

«...будинок викликав у нього відразу. Біла фарба пооблуплювалась. З-під неї проступав темно-сірий тиньк, який унизу, при долівці, вже почорнів від вологи. “Як у москалів”...». «Там засідали найбільші негідники. Всі, кого викликали на цю комісію, один за одним ішли у відставку... Все відбувалося так швидко, а потім раптом настав кінець. Раптом виявилося, що це вже нікого не цікавить. Найголовніше – гроші і робота, і квартира...». «Всі колишні партійні функціонери стали успішними підприємцями». Може, це про Україну?

Східні німці, як прочитуємо в «Симпл сторіз» Інґо Шульце, на початку 90-х минулого століття дуже інтенсивно пережили кризу зміни суспільно-політично-економічного штибу життя. Позірно схожа українська ситуація початку тих-таки дев’яностих суттєво різниться тим, що ми дотепер борсаємося в кризі. У такій перспективі Шульцева книжка доволі близька нам, ближча до нашого тут і тепер, ніж до «Маленьких трагедій» Миколи Рябчука, як спробував зорієнтувати читача Юрій Андрухович в короткому післяслові на правах упорядника «Колекції Перфецького», де й вийшло в світ українське видання роману в перекладі Ольги Сидор. Хоч урівноваження німецьких простих історій і українських маленьких трагедій відносно осі вартостей, величин того, що відбувається з людиною в житті, цілком слушне.

У романі спочатку дивує прискіплива, серйозна авторова увага до зовнішнього, не надто популярного в сучасній літературній продукції історичного тла: суспільних, економічних, політичних проблем. Цей, із постмодерністського погляду, баласт є у романі, однак, не самоціллю, а радше пасивною частиною історій, тотальністю, що тяжіє над людським життям: гнітить, принижує/вивищує, спричиняє катастрофи: молодий мистецтвознавець Мартин Мойрер, замість реалізувати себе як науковець, змушений облишити наукову діяльність, бо зі зміною влади й до інституту прийшли нові керівники. Мартинові, відтак, залишається реалізувати хіба що пляшечки з розчином для збереження кам’яних архітектурних пам’яток («Паніка»). Коментуючи фота студентських років, він констатує: «про нас усіх можна забути <...> ні з кого нічого путнього не вийшло» («Глиця»); його дружина Андрея, котра через матеріяльну скруту змушена їздити до маґазину на велосипеді, гине в дорожній аварії за незбагненної відсутности винуватця та причини («Перелітні птахи», «Двоє жінок, дитина, Тері, монстр і слон»); учорашній активіст опозиційної партії стає міністром («Дзеркало», «Подих на моїй шиї»); поважана й шанована людина, директор школи, стає ніким, учинивши над собою «добровільну люстрацію» за гріхи десятирічної давнини («Що минуло, те минуло»); хтось отримує додаткові пільги як реабілітований, хтось – бізнес / проблеми / гроші / банкрутство («Біґ-Мак і Біґ-Бенґ», «Нові гроші», «Диспетчер», «Кілери», «Кінець етеру»). Інґо Шульце цікавить не велика історія, що буде записана в підручники, а те, як вона підпорядковує собі маленькі історії, з котрих і складається людське життя.

«Прості історії» Шульце непросто переповідати. Спочатку розділи роману сприймаються як окремі завершені, не пов’язані між собою оповідання, далі повторення знайомих імен насторожує, змушує повертатися до прочитаного, щоби підтвердити/спростувати зв’язки між героями, власні версії подій, і, врешті, аж у прикінцевих розділах стає очевидним: всі головні герої історій безпосередньо чи опосередковано пов’язані. Але це відкриття, повторюю, стається лише наприкінці роману, і то лише за умови, що читач час від часу гортатиме сторінки навспак.

Виявляється, що перша історія – «Зевс», як і у грецькій мітології, є ключовою, далі можна...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі