Що сталося з літературою малих вітчизн

Листопад 2000
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
39 переглядів

У дев’яностих роках літературна карта Польщі змінилася: на ній з’явилися нові місця, а ті, які існували раніше, набули іншого характеру. Ясна річ, що для вирішальних процесів творення нової топографії істотним контекстом є література «приватних вітчизн», котра протягом кількох десятків років формувала літературне зображення простору й віддавала перевагу країнам утраченим над країнами здобутими, країнам давнім над теперішніми. Проте це була надто потужна традиція, щоб не боятися загрози вторинності, й надто відмінна від сучасного досвіду, щоб її можна було продовжувати без серйозних перетворень. Тому, мабуть, можна визнати природним процес творчих зрад і внутрішніх літературних полемік, який розпочато в найновішій прозі. Але внаслідок цієї еволюції змінилася не тільки літературна карта Польщі, а й специфіка вітчизняних мотивів у нашій літературі.

Що входило до спадщини літератури «малих вітчизн», спадщини, напрацьованої еміґраційною та вітчизняною прозою всього повоєнного періоду? Можна назвати чотири основні риси цієї літератури, які стосувалися зв’язків поміж мешканцями тих теренів, зв’язку з минулим, способу віднесення до простору та ініціаційного досвіду, який переживався в околиці материзни. Специфіка зв’язків поміж мешканцями полягала в тому, що у творах еміґраційних письменників простори окраїнної Польщі виступали як країни, де ніхто не чужий, хоча всі різні. Важливість цієї константи виникала з факту, що Гуцульщина Вінцента, Долина Дністра Стемповського, Львів Віттліна, Галичина Гаупта і Кусьнєвича, Дрогобич Хцюка, територія над Березиною Чарнишевича, Литва Мілоша й Конвіцького, або, нарешті, польсько-німецьке прикордоння поставали як простори, заселені багатоетнічними суспільствами, що мали багато віровизнань, відмінностей у побуті, а проте злагідними, неконфліктними, наділеними вмінням до спільного життя. Адже, незважаючи на відмінності, жодна з груп не займала панівних позицій і не прагнула визначати норму, котра дозволяла би – яку моноетнічних державах – окреслювати (й викреслювати) «чужих». Друга риса, безпосередньо пов’язана з першою, полягала в показі того, що в рамках таких плюралістичних суспільств тотожність завжди була незакритою, позаяк формувалася завдяки культивуванню минулого, тобто завдяки природному засвоєнню його найціннішого скарбу, яким була толерантність, пошана до іншого. Завдяки цьому всі були різні, але водночас кожний був своїм, позаяк «малі вітчизни» виявлялися теренами, заселеними людьми, які визнавали тотожність поняттям, безпосередньо та глибоко пов’язаним із реґіоном, а не з державою, нацією або релігією. По-третє, малі вітчизни виникли як простори, наділені сенсом і приязні до людини, – як аркадії, де людина завдяки природі й ритуалам спільноти знаходить свій зв’язок із тим, що безсмертне, вічне, неминуще. Ця згода з власною смертністю була можливою завдяки безперервному переживанню тяглості, яка виступала поза поодиноке життя, захоплювала його, але й сприяла цьому життю, – тяглість побуту, пейзажу, родинної традиції, тривалості спільноти або незмінності віри. У «малих вітчизнах» співжиття суспільства опиралося на створенні ритуалів, які служили визнанню осібного проминання, завдяки чому ці аркадії, вільні від ілюзії безсмертя, становили природний простір звідування трансценденції. З трьох названих рис виникає четверта: у такому просторі ініціацій – не переживання поєднувало засвоєння свого й переступання за його межі, набуття тотожності мешканця і органічної толерантності, відкритість до конкретного оточення й до метафізичного виміру буття.

Потім, якщо ми вийдемо за простір зображеного світу, треба буде додати до цього набору принаймні ще одну рису – вірогідність. Це могла бути біографічна правдоподібність, адже переважна більшість творів, присвячених малим вітчизнам, поставала на ґрунті спогадів; це стосувалося не тільки близьких до щоденникової оповіді текстів, бо ця річ здається зрозумілою, але також текстів фікційних, виразно «сконструйованих», населених...

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі