А що під сподом?

Квітень 1999
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
61 переглядів

Юрій Покальчук. Те, що на споді. – Львів: Кальварія, 1998.

Юрій Покальчук – екзотична, навіть часом незвичайна чи незрозуміла постать у сучасному українському культурному середовищі. Мандрівник, поліглот, космополіт, національно свідомий мистець і коханець, український Казанова, друг жінок, який «дуже тонко передає внутрішні почуття жінки» (цитую з одного інтерв’ю). Член історичної зграї «псів святого Юра» й автор їхнього маніфесту. Президент Асоціації українських письменників. Нарешті, автор збірки «Те, що на споді», де «вперше в українській літературі, відверто і без святенництва» (цитую з короткого резюме, вміщеного на форзаці) письменник ставить запитання: «Що таїться на споді людської душі?.. Де є джерело могутнього заклику тіла? Як статеві пристрасті вживаються з іншим у людині, сонячним, світлим, духовим, ангельським? Що є любов? Що є кохання?» і т.д.

Що ж, такі намагання можна тільки вітати. Справді, дальша лібералізація в українській літературі, услід за вже давно злібералізованими, зеротизованими та сприватизованими «ділянками» пострадянського інформаційного простору, цілком назріла. Навіть більше, еротично-ліберальні літературні намагання не такі вже в нас і нові. Не нова й бурхлива реакція на них: досить згадати листи до «Сучасності» з приводу Андруховичевих «Рекреацій» (листи ці теж стали класикою), Забужко з усіма її наслідками, або вельми кумедний похід сільських вістунів проти гаданого лесбіянства Лесі Українки в так званій подачі Соломії Павличко.

Що ж скандально нового принесла нам Покальчукова книжка? Дозу сексу на квадратний дециметр тексту. Для скандальності цього, мабуть, уже замало – сьогодні спостерігаємо пересиченість інформаційного ринку різними видами сексуального видива та чтива, домашнього, сусіднього та західного виробництва. Але Покальчук, здається, претендує на вищий статус – показати цілий діапазон сексуальних позицій, стосунків, перверзій і сублімувати їх на рівень естетичний, психологічний і навіть морально-філософський. Наскільки це йому вдається?

Ковзнувши оком по обкладинці з маньєрно-конвенційним рожевим «Купідоном, який тримає Венеру за пиптик» (художнє оформлення натякає на діапазон поз і почуттів, а також наводить на міркування про можливу роль «кемпу» чи «кічу»), рушаймо до творів словесних.

Оповідання «Тинди-ринди» ще, мабуть, стане улюбленим об’єктом усіляких феміністичних прочитань. Воно торкається глибинної жіночої психології, яка приблизно зводиться до чогось такого – цитую: «Я така є, яка є. І все тут. Хочу трахатись? Чому так грубо? Ну, хочу, хочу, хочу... Зачекай, я сама роздягнусь!». Оповідання розгортається як серія зустрічей і відвертих розмов «такої, як вона є» жінки з таким собі як він є Стасом, «хоч і ледарем, і шахраєм, і валютником і чортзна чим», та однак чоловіком «в самому чоловічому соку» з достоїнствами премногими, включаючи великий стрижень, нахабну пику і розкутість: «Чому з тобою трахаюсь? Бо з тобою є розкутість. З тобою я спочиваю в акті, забуваюсь, можу робити, що завгодно, і не соромлюсь, і навіть твоє хамство мені буває й приємне, розумієш?». Розгортаючись темпорально, кожна розмова містить черговий елемент зовнішньої сюжетної лінії про стосунки оповідачки з її публічним обранцем – ця сюжетна лінія закінчується крахом. Кожна ж розмова зі Стасом закінчується тріумфальним оральним сексом, майстерно переданим ономатопоетичними засобами: «М-гм, давай його сюди! М-м-м, ой-ну, Стасе, ну почекай ще хвильку, м-м-м, я хочу краще відчути отак, ой, ну, добре вже!». Знову ми перші. Цього разу випередили добу Великого Таблоїда, яка настала завдяки Біллові та Моніці.

З одного боку, сюжетно-етична парадигма цього оповідання цілком відверта: це протиставлення соціально леґітимної ролі, яку суспільство накладає на жінку, з усіма її атрибутами (бути разом із чоловіком фізично й духовно, творити «ячейку», рости і діяти, і т.д.) – свободі та простоті природного жіночого жадання «великого і чистого» фалоса...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі