Що не так із економіками Заходу?

Лютий 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
5
1955 переглядів

Який же механізм стоїть за спадом продуктивности? Чимало фахівців і неспеціялістів уважають, що стрімкий злет інновацій у Кремнієвій долині спричинив заміщення праці і сповільнив темпи зростання зарплат на найнижчому та середньому рівнях. Ми всі стали свідками зникнення книгарень, музичних і багатьох інших крамниць, а також газетного паперу. Але якщо частка інновацій загалом підвищилася, було би складно пояснити, чому темпи зростання сукупної загальної факторної продуктивности такі низькі. Як сказав багато десятиліть тому Елвін Гансен, маючи на увазі спад сукупного рівня інновацій, «припинення зростання є катастрофічним».

Правдоподібним поясненням цього синдрому в США — зокрема сповільнення продуктивности і зниження задоволення від роботи — є критична втрата вітчизняних інновацій у традиційних галузях промисловости, на кшталт традиційної обробної промисловости і послуг, яких майже не було компенсовано інноваціями в нових галузях: цифрових технологій, медій і фінансовій. У самому серці Америки втрату динамізму відчутно майже фізично — і не лише в часто згадуваних галузях освіти й охорони здоров’я. Скажімо, компанії на кшталт Google та Facebook можуть пропонувати робочі місця, які дають змогу розвивати уяву й креативність чи вимагають її, однак уся Кремнієва долина спричиняється лише до 3% національного доходу і до ще меншого відсотка національної зайнятости населення. Після того як для европейських економік закінчилися американські інновації, які вони могли скопіювати, їх також вразив синдром низьких темпів зростання продуктивности: Францію та Італію в 1990-х роках, Німеччину й Велику Британію — приблизно 2005 року. Те, що ситуація із залученням робочої сили і задоволенням від роботи у більшості европейських економік, здається, гірша, ніж в американській, можна пояснити помітною перевагою в інноваційності. Саме завдяки цьому Америка тримається на крок попереду.

Що ж спричинило таке звуження масштабів інновацій? Жодне пояснення не буде досить переконливим. Утім, два типи пояснень звучать цілком правдоподібно. Одне з них вказує на придушення інновацій, яке чинять корпорації. Їхня влада неабияк зросла у повоєнні десятиліття в Західній Европі та США. Послуговуючись корпоративістськими поняттями економічного контролю і суспільного договору, які виникли ще в давньоримських «корпорацьоне», деякі професії, зокрема в освітній та медичній галузях, відмовилися від експериментів і змін на користь правил та ліцензування, гальмуючи цим впровадження інновацій.

Послуговуючись корпоративістським поняттям солідарности, компанії, які постраждали від інноваторів, — приміром, як GM від BMW і Toyota, — мали змогу отримати фінансову допомогу від федерального уряду, аби зберегти свої позиції. Відтак стрімкі інноватори — тут, BMW і Toyota — часто втрачають гроші під час своїх спроб. Тому потенційні інноватори подумають двічі, перш ніж спробувати запровадити нововведення на американському автомобільному ринку.

Використовуючи корпоративістський постулат соціяльного захисту, наявні корпорації в особі їхніх власників і акціонерів, а також цілі галузі за допомогою лобістів отримали правила і патенти, ще більше ускладнивши новим компаніям вихід на ринок і змагання з чинними гравцями. У результаті автсайдерів стримано — хоча деякі з них спромоглися ввійти до нових галузей, перш ніж ті встигли виставити подібні бар’єри. А деякі інсайдери, нині захищені від нових учасників, почуваються безпечно і можуть припинити впровадження інновацій, до яких вони вдавалися. Є яскраві приклади того, як ці бар’єри захищають інсайдерів у фармацевтиці та в галузі медичних приладів, де процес схвалення Управлінням продовольства і медикаментів блокує нових учасників і сповільнює нововведення практично до повної зупинки. Інсайдери можуть вільно підвищувати свої націнки, у такий спосіб збільшуючи прибуток і нерівність доходів.

Ми можемо перевірити цю теорію. Дані Бюра статистики праці щодо несільськогосподарського бізнес-сектору США показують, що частка праці в доходах впала від 66% на піку в середині 1970-х років до 61% в 1990-х і до близько 58% нещодавно. Дані Організації економічного співробітництва та розвитку по секторах бізнесу показують зростання частки капіталу від 32,5% в 1971–1981 роках до 34,5% в 1995–1997 роках у США та від 33,3% до 38,5% в Европейському Союзі.

Друге пояснення вказує на стримування потенційних інноваторів у родинах і в школі. Корпоративістські цінності контролю, солідарности і захисту використовують для придушення інновацій, а до традиційних цінностей консерватизму і матеріялізму часто вдаються для того, щоб утримати молодь від інноваційности. Школи роблять усе менше для того, щоб знайомити молодь із великими книжками про пригоди і особистісний розвиток. Батьки з дитинства привчають дітей бути обережними й триматися неподалік родини. Точаться суперечки про «гіперопіку дітей»: існує потреба повернутися до виховання дітей у «повній свободі», дозволяючи їм досліджувати світ, пробувати різні речі й ризикувати. Батьки підштовхують своїх дітей-випускників до пошуку надійної роботи з високою зарплатнею, а не роботи в стартапі. Численні університети пропонують курси з «відповідального інвестування», але нічого з ризикованого інвестування.

Як можуть західні держави прийти або повернути до масштабної успішности й процвітання? Реальні заходи не допоможуть без свіжого мислення: людям слід перш за все усвідомити, що стандартна економічна наука — це не путівник до процвітання, а лише інструмент для досягнення прибутковости. Процвітання у масштабах держави вимагає економіки, що живиться вітчизняними інноваціями, починаючи з низових. Для таких у державі має бути динамізм для вигадування і створення нового, самих же економічних свобод не досить. А динамізм має живитися потужними загальнолюдськими цінностями.

Реформа освіти є одним із тих реальних кроків, які посприяли б процвітанню. Проблема тут не у гаданій невідповідності між навичками, які викладають, і навичками, на які існує попит. (Експерти наполягали на поглибленому вивченні предметів НТІМ — науки, технології, інженерної справи й математики, але коли в Европі було створено спеціялізовані університети, не відбулося сплеску інновацій.) Проблема в тому, що молодь не вчать розглядати економіку як процес, учасники якого можуть вигадувати нові речі, підприємці — хотіти їх реалізувати, а інвестори — ризикнути й фінансово підтримати деякі з них. Необхідно привчати молодь до такого образу економіки.

Студентів старших шкіл і коледжів необхідно знайомити із загальнолюдськими цінностями, втіленими в шедеврах західної літератури, щоб спонукати молодь до пошуку економік, які пропонують творчі й креативні кар’єри. Системи освіти мають знайомити студентів із гуманітарними науками, щоб живити їхнє природне бажання зрозуміти незвідане й сягати по інновації. Таке перепрофілювання загальної освіти має доповнюватися перепрофілюванням економічної освіти.

Нам усім доведеться подолати шлях від класичної зациклености на накопиченні матеріяльних благ і прибутковості до сучасної економічної науки, яка ставить уяву й креативність у центр економічного життя.

Сторінки3

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі