Що не так із економіками Заходу?

Лютий 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
5
1761 переглядів

Досвід роботи в економіках, які динамічно розвивалися, був вочевидь позитивним для більшости людей — принаймні значно позитивнішим, ніж за попередніх економік. Тогочасні свідчення спростовують давній знайомий мотив про те, що в епоху меркантилізму люди обирали сільське життя із його рутиною й ізольованістю, на противагу сучасному життю на підприємствах і в містах. Можливо, деяким іншим економікам бракувало (і досі бракує) зарплат для великої кількости пересічних людей, щоб ті могли дозволити собі будувати кар’єру задля досягнення успіху чи процвітання; або ж їм бракувало достатньо робочих місць для значної кількости людей, щоб вони мали такі можливості. Досить високий рівень зарплат, доволі низький рівень безробіття, а також досить широкий доступ до захопливої роботи необхідні для «досить доброї» економіки — хоча цього зовсім не досить. Матеріяльні можливості економіки мають бути достатніми для поширення нематеріяльних — задоволення від досягнення успіху і процвітання завдяки підприємливій, творчій і сповненій уяви роботі.

Деякі економісти стверджують, що для щастя державам не потрібен динамізм. Французи й італійці, здається, не мають нічого проти того, що їхні економіки було майже повністю позбавлено вітчизняних інновацій протягом майже двох десятиліть. Вони цілком задоволені економікою, яка не здатна на більше, окрім як дати глобальним ринковим силам змогу — включно з вітчизняними та закордонними досягненнями науки — підвищувати актуальний рівень зарплат і підтримувати ринковий рівень дохідности капіталу. (Власне, останнім часом у розвинутих економіках майже не спостерігалося підвищення реальної зарплатні.) Втім, на мою думку, така економіка викликає співчуття порівняно з економіками зі значним рівнем успішности і процвітання — не кажучи вже  економіки бурхливих інновацій у минулому Заходу. Дивно, але такий жалюгідний різновид економіки вельми нагадує теоретичні моделі класичної економічної науки.

В описаних тут класичних моделях ніхто не силкується придумати щось нове (окрім хіба що нових вигідних інвестицій), ніхто не пробує його створити. У них не існує поняття людського чинника, лише реакція на рівень зарплат, відсоткових ставок і достатку. Це механічна, роботизована економіка. Врожаї зростають, проте не відбувається особистісного розвитку. У класичному каноні Бентам, із його «сумою корисностей», показує індивідуумів у вигляді механізмів, що працюють, аби внести свою частку до загального добробуту. Йозеф Шумпетер зображує «інноваційність» як продукт амбітних підприємців, які використовують винаходи, зроблені поза межами національної економіки, — ніби основним учасникам економіки геть бракує уяви.

Такі класичні моделі є основою сьогоднішньої стандартної економічної науки. Попри певну витонченість, така економічна наука не залишає місця для економіки, в якій люди вигадують нові продукти і використовують свої творчі здібності для їх виробництва. Що докорінно «не так з економічною наукою», то це те, що вона вважає таку економіку за норму — «краще не буває». Проблема в тому, що елементи економіки західних країн стають продуктами класичного економічного вчення, в якому майже не залишається місця для творчости й уяви.

Починаючи приблизно від 1970 року, а в деяких випадках іще раніше, більшість економік континентальних держав Західної Европи почали більше нагадувати механічну модель стандартного економічного вчення. Більшість компаній є високоефективними. Домашні господарства, окрім дуже низькооплачуваних чи безробітних, почали заощаджувати, щороку збільшуючи рівень свого добробуту. Особливо вражаючим цей рівень був в Італії і Франції — він перевищував аналогічні показники в США, якщо не брати до уваги надбагатих. А зі зростанням добробуту домогосподарств скорочується пропозиція робочої сили, робочих тижнів і частки працівників.

Можна стверджувати, що економіки континентальної Европи йдуть — на думку спадає «одвічний тяжкий поступ» Дейвіда Герберта Лоренса — шляхом достатку, що постійно зростає, як його давно математично вирахував Френк Рамсей. Ці дослідження надихнули Джона Мейнарда Кейнса на створення впливової праці, в якій він прославляв кінець роботи як звільнення людського духу. Кейнс, здається, вважав, що пересічні люди неспроможні досягати успіху чи процвітання. Навіть нині чимало европейців, здається, не усвідомили того, що хоча вони порівняно забезпечені матеріяльними цінностями і вільним часом, однак бідні з погляду умов для доброго життя: їм бракує економіки, спрямованої на успіх і процвітання. Причини такого занепаду цілком зрозумілі.

У більшості країн Західної Европи економічний динамізм сьогодні впав до рівня, не баченого від часу його появи в ХІХ столітті. На континенті, який був основним джерелом виникнення нових галузей промисловости і нових способів життя, майже перестали винаходити і створювати нові продукти. Зростання зупинилося, а економетричні показники рівня вітчизняних нововведень є низькими. Майже повне припинення творчої і креативної діяльности знизило рівень вітчизняних нововведень, скоротило інвестиційну діяльність і зменшило попит на робочу силу.

Похмурий рівень безробіття і задоволення від роботи в Европі свідчать про сумний стан її економіки. Можливо, опитування пропонують прості відповіді на питання про складні почуття. Втім, не має дивувати те, що недавнє опитування серед домогосподарств виявило, що середні показники «щастя» в Іспанії (54), Франції (51), Італії (48) та Греції (37) є нижчими від аналогічних показників у країнах, які ми називаємо «тими, що розвиваються»: Мексиці (79), Венесуелі (74), Бразилії (73), Арґентині (66), В’єтнамі (64), Колумбії (64), Китаї (59), Індонезії (58), Чилі (58) та Малайзії (56). Як я писав у своїх роздумах про стан західної континентальної Европи, «економіка підводить суспільство».

Ситуація в економіці США не набагато краща. Економісти Стенлі Фішер і Асар Ліндбек писали про «великий спад продуктивности», який, на їхню думку, розпочався наприкінці 1960-х років. Спад темпів зростання капіталу і робочої сили — так званої «загальної факторної продуктивности» — очевидний, і, за винятком років інтернет-буму від 1996-го по 2004-й роки, він не припинявся. Від 1960-х років темпи ще більше сповільнилися. На мою думку, таке сповільнення є джерелом глибокого спаду темпів зростання зарплатні, рівня економічної активности населення і, за деякими свідченнями, задоволення від роботи. Значно менше людей ведуть хороше життя. (У континентальній Европі сповільнення зростання продуктивности призвело до сповільнення зростання рівня зарплат, численні домашні господарства далі підвищували свій добробут через накопичення, і все це послаблювало економічну активність населення. Спад продуктивности в США розпочався раніше, тож сукупний удар по економічній активності був більший, ніж в Европі сьогодні.)

Сторінки3

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі