Що чекає на вільну пресу?

Квітень 1998
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
55 переглядів

Для американця це запитання дуже просте; для неамериканця воно звучить як головоломка; але відповідь на нього може розчарувати обох.

Чи спроможна американська преса, така багата на таланти, така розмаїта, така відкрита, преса, яка відіграє таку надзвичайно важливу роль у підтримці живодайної демократії, коли-небудь відновити свою колишню славу й нормальні взаємини із законом? Сьогодні відповідь на це запитання буде, найімовірніше, заперечною.

Перегляньмо зовсім недавній послужний список американської преси. Суд над О. Дж. Сімпсоном спричинився до кількамісячної бурхливої кампанії в газетах та інших засобах масової інформації, до роздутих тиражів і невиправданих оцінок. У цій історії було все – убивство, расова проблема, секс, спорт і бурмотіння судді в телевізійному репортажі, привабливішому за будь-яку з пообідніх мильних опер. Згодом мас-медії, не надто бентежачись, визнали, що так, вони перебрали міру, але надалі обіцяють давати об’єктивнішу інформацію.

Обіцянку було випробовано вже через кілька місяців, коли в Парижі загинула в автомобільній катастрофі принцеса Діана. Рясна злива повідомлень про цю трагедію затопила всі теле- й радіомережі й газети, позмивавши з них усі інші варті уваги відомості. В тій історії також було все: обляпана багнюкою королівська родина, молода та гарна принцеса, що відверто кохалася з гілейбоєм єгипетського походження, сам майбутній король Англії, який переживає болісну й відому всьому загалові амурну пригоду, нарешті, два юні принци, милі та невинні жертви двірцевої політики й протоколу.

І знов американські мас-медії влаштували справжню дикунську оргію, вдаючися до неймовірних перебільшень і копаючись у приватному житті офіційних осіб куди більше, ніж це годиться. А в наступному раунді ритуального самобичування пояснили, що провина лежить не на їхніх репортерах, а радше на «папараці» з їхніми божевільними витівками – це вони, мовляв, довели принцесу до крайньої ганьби та приниження й зрештою влаштували божевільну гонитву за її автомобілем, через що й сталася фатальна подія. Респектабельна преса намагалася знехтувати той факт, що різниця між нею та папараці майже повністю стерлася під час копирсання в інтимному житті принцеси Діани, а отже, їм немає кого винуватити, окрім самих себе.

І ось тепер сексуальна сага Моніки Левінскі спричинила в пресі вже третю протягом одного року вакханалію. І навіть ще гіршу. Ані суду над Сімисоном, ані загибелі Діани мовби й не було. Схоже, мас-медії не здобули ніякої науки з цих двох прикладів катастрофічного обвалу всіх стандартів журналістської поведінки: у непристойні дослідження приватного життя президента та його дружини вони закопалися ще глибше.

З’явилася сила-силенна безвідповідальних оповідок про оральний і телефонний секс, про сукню з плямою презитентової сперми («слід на сукні», як «делікатно» називали це газети респектабельніші), про те, як агент секретної служби «став свідком» «сумнівної пози» президента й Моніки. Першій леді країни приписувалися «лесбійські нахили». Якісь чутки безперервно просочувалися то від жюрі присяжних, то з офісу незалежного слідчого – і всю цю ахінею публікували найбільші газети й журнали, посилаючися на «конфіденційні» джерела або й узагалі без посилань: просто, пояснювали згодом видавці, «інформація звідкись надходила». А що вона «звідкись надходила», то не було іншої ради, як оприлюднити її. Перевіряти? Знайшли дурних! Головне – свіжі новини! Нормальні стандарти журналістської поведінки відкидалися як непотреб. Чимало працівників преси чинило так, ніби вони були наперед переконані у провині президента й головне своє завдання вбачали в тому, аби не пасти задніх у виготовленні «смажених фактів». Ухвалюючи нічим не обґрунтовані вироки й бездумно поширюючи їх каналами мас-медій, вони забули, що в Сполучених Штатах особа – будь-яка особа, так само й президент – вважається невинною, аж поки її провину не буде доведено в суді.

Як і чому преса опустилася до такої...

Про автора
Категорiї: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі