Ще трохи про місячні затемнення

Січень 2001
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
101 переглядів

Юрій Тарнавський. «Темна сторона місяця». – «Критика», 2000, ч.7–8;

Богдан Бойчук. «Затемнена сторона місяця». – «Критика», 2000, ч.10;

Ігор Бондар-Терещенко. «Невідомий Свідзинський». – «Кур’єр Кривбасу», 2000, ч.6.

1.

Цікава дискусія, до якої спричинилася книжка Соломії Павличко «Дискурс українського модернізму», є, може, найкращим ушануванням пам’яті авторки... У другому виданні, як відомо, додалося два нові розділи, один із них присвячено Нью-йоркській групі – і з таким додатком праця зацікавила двох поетів із цієї групи, Юрія Тарнавського та Богдана Бойчука. Можна було передбачити, що таке зацікавлення неминуче буде позначене суб’єктивністю, але все одно цікаво, як розуміють український модернізм професори американських університетів, люди інакшої освіти та відмінного досвіду, нарешті – безпосередні учасники літературного процесу. Щоправда, ту свою неминучу суб’єктивність вони не вельми наголошують, навпаки, досить-таки енерґійно претендують на істину, – й відтак мовлене другим автором про першого: «образ українського модернізму стає, з одного боку, трохи автентичнішим, а з другого боку, трохи викривленим» – стає насправді спільним для обох.

Одразу хочеться заперечити проти того, в чому Тарнавський і Бойчук одностайні: що книжці Павличко бракує текстового аналізу творів. Досить дивна вимога до праці суто теоретичної, яка охоплює дуже широке коло явищ, за визнанням Тарнавського, «практично все, що діялося в українській літературі» протягом мало не цілого століття. Саме тому авторка й обрала один конкретний наскрізний «сюжет»: теоретичну саморефлексію українського модернізму періоду його становлення та розвитку, а також полеміку довкола нього як невіддільний дискурсивний складник. Попри надзвичайну ориґінальність та евристичність такого підходу до проблеми (особливість літературної ситуації: модернізм від самого виникнення наражався на колосальний спротив не лише пізньонародницького дискурсу, а й сформованих ним естетичних смаків), – це дало можливість упоратися з матеріалом, систематизувати, теоретично опанувати й узагальнити його. Звичайно ж, це передбачає типову для теоретичної праці вибірковість, селективність залучуваних явищ, обмеження їхнього кола найхарактернішим і репрезентативним. А також і той рівень теоретичного узагальнення, коли аналіз художніх творів мусить залишитися поза межами тексту як пропедевтичний, попередній. Трохи ніяково нагадувати шановним авторам такі самозрозумілі речі, але нема ради. Бо цілком невдячна й марна річ за таких умов фіксувати, що саме залишилося «поза кадром», як робить Юрій Тарнавський; показово, що, долучивши українських символістів «Білої Студії» та «Музагету» до «обійдених увагою» – далі він визнає вторинність і слабкість цього руху... Виникає очевидна непослідовність: обидва автори воліли би водночас і аналізу текстів, і ще ширшого кола явищ! Не є логічним і закид Тарнавського щодо браку «детального розгляду» «найвідвертішого модерніста тих часів Леся Курбаса»: це не лише вивело би розмову поза межі власне літератури, а й суперечило би послідовно й переконливо здійсненому у книжці розмежуванню модернізму й аванґардизму.

Втім, обидва поети не приховують, що найбільше у книжці Соломії Павличко їм бракує саме текстів Нью-йоркської групи, що «творчість групи залишається поза увагою авторки». Але знову ж таки – те окреслення філософсько-естетичних засад та місця в цілому модерністичному дискурсі, яке було метою розділу, зовсім не передбачає, навіть у вигляді супутного завдання, популяризації цих поетів та «обзнайомлення» тих читачів, які їх іще не знають. Порівняння Нью-йоркської групи з поетами-...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі