Ще один крок назустріч собі

Травень 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
80 переглядів

Україна один за одним долає рубежі, які принаймні з формального погляду відділяють її від цивілізованої спільноти. Такий шлях коштує чималих жертв, і треба немало часу, щоби його подолати. Дивлячись в історичну перспективу, інколи не хочеться самому собі зізнаватися, якою великою є ціна за начебто прості фундаментальні речі, як-от бути собою, українцями, на своїй насправді вільній землі. Це прості й банальні речі, але ціною є і соціяльні експерименти XX століття, і голодомори, і депортації, і безконечні визвольні змагання.

Зрештою, у Центральній Европі, здається, чи не всі народи заплатили таку саму ціну. Щоправда, хтось раніше, а хтось пізніше. Скажімо, Угорщина та Польща розпочали процес самоусвідомлення й боротьби за свою повномасштабну зреалізованість (у вимірі збереження ідентичности, пошуку свого властивого місця та свободи) ще в XIX сторіччі. І платили без знижок не мідяками, а щирою кров’ю (згадаймо польські й угорські повстання). Що стосується західноевропейських народів, як-от німецького чи іспанського, їхній шлях до европейських націй був не менш тернистим. Ніхто не пройшов його за одну ніч. І ніхто не досягнув більш-менш европейських стандартів свободи та не здобув місця в колі насправді европейських народів без мозольної праці (передовсім над собою) та без цих прикрих жертв.

Ба більше: бути цивілізованою европейською нацією не означає перебувати в застиглому стані, натомість ідеться про процес. Можливо, про шлях, на якому не можна зупинитися. Життя ставить перед найвільнішими націями нові виклики. Це, скажімо, виклики, що стосуються їхньої ідентичности. Менше ніж десятиліття тому перед усіма европейськими націями постало питання творення европейської ідентичности, як свого часу поставало питання творення ідентичности німецької чи італійської.

Це також і виклики, що стосуються широко тлумаченого місця европейства у світі, поширення европейськости – чи пошириться воно, як европейська система цінностей, і на Туреччину (чи Україну). А водночас розвивається саме поняття европейських цінностей. Свобода, толеранція... – до яких меж вони поширюються? Чи є свободою чи гріхом, правом чи злочином евтаназія? Як бути, коли, толеруючи інакших, стикаємося натомість із їхнім нетолеруванням, а суспільства з европейськими цінностями стають жертвами своїх меншин? Можливо, це форма самореалізації, яку заклала ще Жертва двотисячолітньої давнини, що лягла у фундамент саме европейської ідентичности.

Якщо повернутися до українського шляху, до українського европейства (даруйте тавтологію, але вона посутня) в найширшому сенсі слова й до новітньої української історії та подивитися на неї з відстороненішої перспективи, ніж та, яку пропонують медії, то черговим бар’єром, що його подолала Україна, є вибори до Верховної Ради 2006 року. Не хотів би виглядати надмірно патетичним (українці й так занадто грішать невиправданою патетикою), але вибори відбулися, хоча тривають – і триватимуть іще п’ять років – політичні й політиканські перемовини. Їх треба оцінити не тільки з огляду на дрібні деталі – хто переміг, які можливі коаліції тощо, а побачити як елемент шляху, котрим іде наше суспільство.

У цьому контексті можна сказати, що, попри нашу незорганізованість і деколи все ще наївність в організації виборчого процесу, попри те, що в різних реґіонах України вони засвідчили різну політичну культуру, таки було забезпечено свободу вибору. Причому було закладено елементи усвідомленого вибору, хоча, звісно, не кожен вибір зроблено свідомо. На наші перші спроби зорганізувати вільний волевияв, які мали би бути напрацьовані ще в XIX столітті, як в інших европейських політичних націй, наклався постмодерний контекст із маніпулюванням свідомістю, політичними симулякрами тощо. А втім, українці якось таки продерлися до нього зі своєї архаїки через тенета віртуальних просторів із їхніми пастками.

Не кожен вибір мені подобається. І це природно. Я голосував за одні політичні сили, натомість у Донецьку більшість...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі