Ще не вмерла українська історіографія

Квітень 2002
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
99 переглядів

Проблеми методології

Чимала частина праць з української історії останнього десятиліття починається приблизно такою конструкцією: «В сучасних умовах, коли Україна здобула незалежність і державність, надзвичайно актуальним є завдання правдивого, об’єктивного відтворення (висвітлення) вітчизняної історії» – далі йде конкретизація теми, в межах якої відбуватиметься це правдиве й об’єктивне відтворення. Банальність цього майже обов’язкового речення мала б усувати потребу в будь-яких коментарях: такі декламації або данина шаблонові, або ознака відсутности літературного смаку. Втім, відкиньмо недоречну зверхність: подобається нам це чи ні, але це заклинання є частиною повсякденної діяльности будь-якого, скористуймося ще одним шаблоном, вітчизняного історика.

Суспільно-політичний та інтелектуальний контекст розвитку історичної науки за останнє десятиліття докорінно змінився, і не лише тому, що Україна стала державою. Політична, ідеологічна, пізнавальна тощо кон’юнктура (вживаю це слово поза його моралізаторським змістом) змушувала істориків відреаґувати на зміни. Було цілком зрозуміло, що історіографія радянського зразка має назавжди відійти у минуле. Почався пошук альтернативи, який можна звести до питань: «що писати?» і «як писати?».

Відповідь на перше питання розпочалася з того, що колись називали «заповненням білих плям» (щодо кольору можна було б посперечатися). Історикам здавалося, що вони заповнюють лакуни на історичній карті, пишучи про репресії, голодомори, ОУН–УПА, забутих діячів минулого тощо. Як один із тих, хто брав досить активну участь у цьому процесі, маю моральне право зауважити, що в науковому сенсі «заповнення білих плям» мало значення хіба що для накопичення фактів. Ревізія історії зводилася переважно до її переписування в іншій тональності: сторінки журналів та монографій наповнили одноманітні факти, які мали підтвердити, що Сталін – злочинець, Грушевський – «великий українець», а голодомор – «злочин тоталітарного режиму проти українського народу». «Введення в науковий обіг» раніше недоступних документів не привели до якісних зрушень в історичному знанні.

Ця інерція відчутна й дотепер, досить звернутися до тематики сучасних досліджень: якщо наприкінці 1980-х – початку 1990-х домінантною темою залишалися репресії, голодомори та сталінізм, то сьогодні абсолютним тематичним чемпіоном є формування (становлення, генеза тощо) української нації та державности або ж «історія українського народу». Оновлення парадигми не сталося, відбулася досить механістична за характером зміна термінології та фактографії. «Громадянська війна» перетворилася на «визвольні змагання», епоха «будівництва основ соціялізму» – на епоху «сталінських репресій та адміністративно-командної системи», «Велика Вітчизняна» війна стала «Другою світовою», «розвинений соціялізм» – «періодом застою» тощо.

Якщо раніше українська історія виглядала як невпинний, лінійний процес зміни суспільних формацій та класової боротьби, то тепер її пишуть як лінійний процес становлення нації чи державности, але в річищі тієї ж телеології з виразним нахилом до примордіялізму – в цьому сенсі досить промовистою є назва популярної багатотомної серії: «Україна крізь віки». Варто зауважити, що цей напрям досить швидко став складником того, що в усі часи і в усіх країнах мало назву офіційної історіографії.

Найпоказовішим символом цього «тематичного зрушення» в контексті «переписування замість переосмислення» можна вважати заміну у вищих навчальних закладах курсу історії КПРС таким само нормативним, обов’язковим для всіх і наділеним виразно ідеологічними функціями курсом історії України. Викладачі історії партії перейшли у лави викладачів історії України, відповідним чином змінено назви загальноінститутських катедр. Не менш промовистою була спроба 1993 року запровадити у навчальних закладах курс «наукового націоналізму».

Проте поряд із цією панівною тенденцією є інша, для України великою мірою марґінальна, але...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі