Ще не вмерла Европа

Лютий 2007
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
247 переглядів

1

Скільки нині існує дефініцій Европи? Десятки, сотні, тисяча, тисяча й одна?*

Намагаюся не звертати увагу на жодну з них і пропоную до тисячі й однієї ще одну. Можливо, я при цьому лише повторюю те, що сказали багато інших. Мені не йдеться про пальму першости і на жоден патент я не претендую.

Отже, Европа – це наймолодший із континентів, який досі не знає своїх меж.

Себто Европу все складніше окреслити в просторі. Днями я прочитав у Ґеерта Мака, ніби Европа «є континентом, яким без зусиль мандруєш уперед і назад у часі». Ґеерт Мак має рацію, коли наголошує на часі. Але й у сенсі простору Европа теж цілком надзвичайна. Навіть із її західними межами не все зрозуміло, а що вже казати про східні?

Щодо східних назбиралося страшенно багато взаємно суперечливих поглядів. А запитання «Де закінчується Европа?» чомусь ніяк автоматично не стає запитанням «Де починається Азія?».

Бо завжди є щось між ними.

Те, що прагне стати Европою. Або те, що прагнуть зробити Азією.

Хоча з межами Азії все зрозуміло – попри всі потуги максимально розтягнути її в просторі між чотирма океанами.

Але де пролягають, чорт забирай, ці найнепевніші (східні) межі Европи? На правому березі Райну, бо так стверджував великий европеєць Конрад Аденауер? За огорожею Метерніхового саду, бо там їх провів іще один великий европеєць, якому той сад належав? Східніше від уявного берлінського муру? На західних кордонах колишнього СРСР? На межі західного християнства зі східним? У межиріччі Дунаю та Дону? У межиріччі Дніпра і Дністра? У Месопотамії? Перед Уральським хребтом чи вже за ним? На берегах Тихого океану? У Владивостоці, де слухають Моцарта? Чи в Сан-Франциско, де його так само слухають?

Кожне з цих запитань має право на позитивну відповідь. Але проблема розташування Европи й надалі буде проблемою.

Щоб хоч якось її подолати, можна припустити – в цілком авантюрний спосіб, – що Европа всюди, де місцеві мешканці вважають, нібито вони в Европі. Тобто – ще авантюрніше – вважають себе европейцями. Себто Европа – це суб’єктивно. Китаєць у Китаї чи в Синґапурі ніколи не вважатиме себе европейцем, сауд також, індус, монгол та іранець так само. Зате цілком можливо, що азербайджанець і, мабуть, напевно вірменин – так.

І ніяка Евразія нікого ні в чому не заплутає. Евразію вигадали, щоб заспокоїтись і більше не шукати відповідей на запитання про межі Европи. Мовляв, їх немає, бо й окремої Европи немає. Отож Европа перетворилась на відросток від Азії, на щось на кшталт півострова з претензіями. Евразія – це принизлива для Европи фікція, цілковитий абсурд. Навіть Афро-Америка є куди реальнішою за Евразію. Евразія потрібна винятково Росії, щоб якось назвати власне місце у просторі, знайти його собі, тобто вигадати.

2

Коли нині говоримо про Европу, не можемо оминути Европейського Союзу. Це вже схоже на суцільне прокляття: якщо Европа, то обов’язково ЕС. Дехто навіть уважає ці поняття тотожними. І не просто «дехто», а цілком поважні й компетентні люди, еврофахівці. Але мені здається, що ці поняття не лише страшенно далекі, вони ще й увесь час взаємно віддаляються.

Моя особиста фантазія з приводу ЕС, найпевніше, є політично некоректною, але іншої я не маю. ЕС виник як об’єднання держав і націй, у яких свого часу не склалося зі світовим пануванням чи принаймні з якимось шматком світового панування, хоча претензій на нього в них завжди вистачало. Отож ЕС – це своєрідний психологічно-компенсаційний проєкт: об’єднання постімперських лузерів,...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі