Серце на таці

Червень 1998
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
105 переглядів

Одного разу мені запропонували дивну гру – на папері, змережаному безладним орнаментом, побачити якийсь напрочуд гарний малюнок. Для цього треба було по-особливому скосити очі. За кілька хвилин, якщо вистачало терпіння, кольоровий хаос перетворювався на ошатний замок – із баштами, мостами, смолоскипами та іншими атрибутами мультиплікаційного середньовіччя. Коли я вперше прочитав уривки повісті Степана Процюка ще у «Текстах», мені закортіло побачити щось більше, аніж безладдя й навмисну фрагментарність. На жаль, навіть повний текст у «Сучасності» не наблизив до розуміння задуму й не заповнив утворювані прогалини. Але твір «тримав» чимось іншим: у вимірах саме «живої, психологічно-емоційної прози, що ставить питання», повість-мозаїка «Імени твого ради...» варта уваги.

«Хто почне сприймати цей твір як фальшивий пафос, ліпше хай не дочитує до кінця. Хто, прочитавши, зверне найбільшу увагу на елементи вульгарної лексики чи сексу з думкою, що це найважливіше в “Імени твого ради...” – шкода за його втраченим часом. Хто українно міркуватиме, що я хотів “очорнити”, “спаплюжити”, – мені його просто жаль. Все наносне і фальшиве, на мою думку, змивалося (в основному дуже болісно) в повісті, як бруд з немитого тіла».

Так пише автор у власній передмові до твору. Якщо й шкода за чиїмсь утраченим часом, так це за тим, що змарнований на написання цих слів. Вони не просто зайві. За всієї претензії на щирість ними імперативно вказано, як треба розуміти твір, про що має писати критик, аби не наразитися на прикрі авторські жалощі. Передмова не пояснює ані змісту, ані особливості побудови, вона – концентрація авторської невпевненості і, можливо, редакторської перестороги.

Що намагається пояснити форму, так це жанрове означення: повість-мозаїка. Слово «мозаїка» походить від грецького виразу «святилище муз», але тепер часто означає просто суміш різнорідних частин. Така трансформація вдало співвідноситься з повістю Процюка. Прозою її можна вважати досить умовно. Вона радше скидається на синтетичний витвір, у якому поєдналися проза, верлібр, драматичні сцени. Мозаїчна побудова безпосередньо нагадує монтажний принцип кінематографу. Загалом, повість можна екранізувати без адаптації сценариста. Окремі фрагменти правитимуть за титри. Наприклад, рядки молитви, розкидані текстом. Або фраза: «Між 10 та 11 розділами минає рік». Фільм має бути німим, чорно-білим, на кшталт кінопоетики 10–20-х років: із надміру рвучкими жестами й мімічними вправами головних персонажів. Можливо, кіно переплавило б у тиглі власних законів суміш фрагментів і ствердило усвідомлений потяг до цілісності.

Зацікавлення середньовічною мозаїкою як формою спротиву системі надихнуло свого часу Вальтера Беньяміна на ідею нової мови філософії, мета якої – пробитися крізь кліше службової, призначеної для зовнішньої комунікації мови до первісної, чистої мови самих речей, де наймення не просто називають речі, пристосовуючи їх до функціонування, а виказують потаємну сутність, внутрішню таємницю речей. Щоби відродити Боже ім’я, почути мову «першого філософа Адама», Беньямін хотів зруйнувати примусову дисципліну дискурсивної логіки, яка віддаляє мову від її витоків і формує з неї засіб спілкування. Систематичність, аргументація, логічна послідовність, норми та заборони – усе це відкидається і не визнається. Саме мозаїка, за думкою Беньяміна, несе в собі ідею звільнення від тиранії дискурсу. «Цінність розумових скалок тим вища, чим менше вони безпосередньо можуть виміряти себе в основній концепції і блиск зображення залежить від неї тією ж мірою, як блиск мозаїки залежить від якості скла», – писав він у праці «Витоки німецької драми». Зруйнування систематичності означає відмову від першопочатку й перегляд логіки дедуктивних зв’язків. Замість системи пропонується констеляція, конфігурація, коли окремі моменти не виводяться з першого, але розташовуються на однаковій відстані від центру. Це розриває неперервність логічного виведення: створюються такі пістряві, різнобічні...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі