Середовище

Грудень 2015
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
241 переглядів

Один за одним вони залишили нас. Борис Черняков (2010), Василь Бородін і Микола Павлюк (2011), Володимир Яцюк (2012), Веніамін Еппель (2013), Ростислав Пилипчук (2014). І тепер от — Віктор Дудко. Люди різних поколінь і подекуди навіть різних професій, які не завжди були знайомі між собою, але яких об’єднав у собі — чи радше для мене символізував у собі таке об’єднання — Віктор Дудко. Це — середовище, без якого — і тих, хто відійшов, і тих, хто з тобою ще залишається, — ти ніхто, без нього твоя праця ніщо, без нього і ти ніколи не станеш собою і не зможеш зреалізувати себе. Із деякими з них особливо близький був він, із деякими — я. Відхід Веніаміна був цілком несподіваний для нас. Він згорів за якийсь місяць, і це була важка втрата для науки, для всіх нас, хто його знав, цінував його надзвичайні здібності, ту його самопоcвяту, повне самозречення задля літератури. Він був винятковим знавцем сучасного письменства, його живим літописцем — знав усе про все і посідав унікальну нішу в нашому просторі як дослідник літературних псевдонімів. Без нього ця ніша залишилася порожньою і буде такою ще довгі-довгі роки. Відхід Бориса Івановича, Вікторового учителя, — це ціла драма, що розродилася буквально на наших очах. За ним пішла в небуття вся його спадщина: творчий архів, рукописи, незавершені праці, бібліотека, електронні носії інформації, які він так ретельно дублював, щоб бува чого не пропало. Геть усе або майже все. Словник діячів і бібліографія його рідної Кролевеччини, величезна кількість матеріялів до біографії Миколи Лукаша і передусім літопис його життя і творчости. Автографи Лукаша і ще багато чого. Ми не зуміли вберегти те все від… сміттєзвалища. Для мене це фатальна трагедія, яка постійно стоїть перед очима і віддзеркалює наше вміння чи то пак нездатність берегти і цінувати таких унікальних людей, як Борис Іванович, і їхній доробок, а нерідко — навіть саму пам’ять про них. Останній із когорти тих, хто відійшов перед Віктором, був його близький товариш, Ростислав Ярославович. Людина-леґенда, автор сотень новаторських публікацій, та жодної монографії і, як він не раз про себе казав, — чи не єдиний академік, який реґулярно ходив до бібліотеки. Не єдиний: постійним читачем бібліотеки був і академік Черняков. Обоє — академіки не Національної академії наук. Ростислав Ярославович залишив після себе школу, однією із найяскравіших представниць якої нині є Майя Гарбузюк. Учні продовжують його справу...

Це було середовище джерелознавців і текстологів, справжніх лицарів української науки, які високо піднесли її знамено, піднесли на недосяжну для більшости з нас височінь. Які з особливою відповідальністю і ретельністю ставилися до того, що і як вони роблять. Які прагнули у своїх писаннях осягнути найвищу якість, подолати найвищу наукову планку. Таких іще називають перфекціоністами, з ними часто дискутують, може, навіть і по-своєму слушно, що ліпше зробити працю пошвидше, хай не так ґрунтовно, не так досконало, згрішити супроти якости, ніж «маринувати» її роками, а нерідко і не видати взагалі. Хтозна, що ліпше… Мені не про це тут ідеться, а про наукову честь і наукове сумління. Про звичайні речі, притаманні лицарській добі, а не сучасному меркантильному світові, який завжди кудись поспішає, щось наздоганяє. І та когорта, яка відійшла від нас протягом останніх п’яти років, була з тих, чиє наукове сумління залишилося кришталево чистим. Кожен із них міг би підписатися під словами: «Ми просто йшли, у нас нема зерна неправди за собою». Віктор був не тільки одним із них, він уособлював усі ті чесноти як ніхто інший. Він був найвиразнішим представником того середовища. І він своєю особистістю і своєю працею творив його.

Віктор говорив про себе: «Я — Комаха». Образ харизматичного науковця, насичений авторською іронією, — доктор Серафікус із однойменної повісти Віктора Петрова, що його Дудко високо цінував як письменника і як дослідника. Справді, було щось спільне між Комахою, Дудком і тим же Петровим, у якому теж є дещиця від...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі