Сербський сюрреалізм

Квітень 2003
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
179 переглядів

Літак рейсу Нью-Йорк–Париж набирає висоту, під нами – залите вогнями місто і клапоть півострова, на якому розмістився аеропорт JFK, – швидко перетворюються на вузьку смужку; всіяну мерехтливим світлом. Good bye America!

1. Від аеропорту до центру Белґрада їхати приблизно пів години, дорогою бачиш розбомблені будівлі генерального штабу юґославської армії та поліції, неподалік від вулиці, де розміщено більшість будинків іноземних дипломатичних місій, що працюють у Сербії. Я запитав, чому досі не ведеться ніякої відбудови, бо – погодьтеся – понищені ракетами сіруваті будівлі аж ніяк не можуть бути окрасою міста над Дунаєм. Мені відповіли, що на ці роботи не знайшли коштів, проте, гадаю, в такий спосіб серби тренують нову історичну пам’ять, пов’язану тепер не з турецькими середньовічними проникненнями у простір культури чи релігії, а із сучасними західними намаганнями розв’язати гордіїв вузол балканської проблеми.

П’ять років, що минули від моїх перших відвідин Белґрада, змінили багато чого у цьому місті на межиріччі Дунаю і Сави. Позаду залишилися: поділ Юґославії, війна, блокада західних держав, пригальмовування національної економіки, доба Мілошевича тощо. Попереду – майже як в Україні – постійні політичні перегони. Незмінними, однак, є образа сербів і переконаність у своїй правоті.

1997 року збоку Національної бібліотеки виднівся недобудований собор святого Сави, тоді я подумав, що найбільша, за теперішніх часів, церква у Сербії символізує відродження національного духу і є тим наріжним каменем сербського етносу. Це, звичайно, було до натівських бомбардувань, коли увесь світ сидів при телевізорах і споглядав нічні спалахи вдало запущених ракет (якщо не брати до уваги інцидент із китайським посольством). Чи не те саме спостерігали городяни вічного міста, коли на аренах римських колізеїв голодні звірі шматували перших християн? Ці події надто віддалені, але людство не проти того, аби насолоджуватися жорсткими іграми. Чи є щось про це у Фройда?

Як виявилося, ніхто не заперечує трагічної історії самих сербів, але ніхто також не відчуває потреби зрозуміти їхню ментальність. І чи винні сербські деспоти та князі, що, привівши племена на береги Дунаю, встряли у середньовічні конфлікти, турки-бо ввійшли в цей простір лише у XIV столітті.

Православні монастирі та церкви – наче незрима енергосистема єдиного сербського організму, що живить його окремішність і самодостатність. Православ’я тут – це більше ніж культурна притомність чи історія, воно утримує ціле поспільство у постійному ритмі й, можливо, є центром національного буття.

Під іншим поглядом, сама культура Сербії давно відійшла від ортодоксального розуміння, яке часто-густо домінує в інших православних країнах, зокрема, й передовсім, у Росії. Але Европа, що розташована майже поряд, приносила у сербський простір доволі важливий струмінь новизни, ці вектори накреслено і від Австро-Угорської імперії, і від Італії, і від Франції. Поза усякими сумнівами, вісь Росії не менш значуща і не менш впливова для сербського менталітету, це склалося історично, і підсвідома присутність Росії відчувається навіть у приватних балачках про симпатії та антипатії...

Не випадає також оминути турецько-орієнтального впливу, що насильно, разом із лезом ятагана, увійшов у цей простір: елементами кухні, розлогими мелодіями, які розтягують слов’янські мелоси і в яких тепер уживаються звуки турецьких бубнів та інших інструментів, що формує цілковито нову мелодику для слов’янського вуха. Кількість турецьких слів, котрі ввійшли до лексикону сербської мови, навіть дають підстави жартувати: кожен серб знає також і турецьку мову.

Якісь процеси мусили бродити у молодому вині сербського простору, щоби витворити саме такий тип етносу і такий тип культури. На Балканах усі етноси зазнавали впливів і саме тому вони сприйнятливі до інших культур, однак не до релігій...

У мене склалося враження, що серби надзвичайно перейняті...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі