Сектотворство і сектоборство в мітологічній перспективі

Серпень 2003
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
36 переглядів

У соціологічній практиці й «секта», й «культ» мають – починаючи ще від Макса Вебера й Ернста Трельча – більш або менш задовільні дефініції. У вжитку громадському, політичному та медійному, а надто в середовищі професійних борців із сектами, вони давно перетворилися на інвективи, спрямовані проти релігійних спільнот, дуже різних за соціяльними (не кажучи вже про віроповчальні) характеристиками. Критерії оцінки при цьому надзвичайно розмиті. Скажімо, понад 300 релігійних рухів, перелічені як тоталітарні в додатку до підсумкового документа міжнародної науково-практичної конференції «Тоталітарні секти – загроза релігійного екстремізму» (Єкатєрінбурґ, 10 грудня 2002 року), об’єднує хіба що класифікаторський геній її організаторів. Тоталітарними, пояснюють вони, є ті організації, лідери яких ховають шкідливі наміри під релігійними, оздоровчими, освітніми тощо гаслами. Тобто існують «правдиві» релігії, де, скажімо, філантропічна діяльність є усвідомленням релігійного обов’язку, і «фальшиві», де така діяльність – лише «прикриття». Саме таке ставлення проводить принциповий вододіл між науковцями, які досліджують феномен нових релігійних рухів (НРР), і так званими антикультистами, котрі вже чверть століття годують світ мітами.

1

Перший міт: традиційна релігійність кардинально відрізняється від «сектантської». Будь-який елемент віроповчальної доктрини або культової практики, звичний у традиційній релігійності, викликає занепокоєння, коли оновлюється в діяльності НРР. Якщо самогубство, фінансове зловживання, насильство над неповнолітніми, розпусну дію тощо вчинив вірний традиційної релігії, суспільна свідомість ніколи не пов’яже це з його церковною належністю. Інша річ, коли злочин скоїли адепти нових або нетрадиційних релігій. Навіть рутинні релігійні та соціяльні практики, здійснювані в новорелігійному середовищі, сприймаються цілковито по-іншому: православний священик відвідав в’язницю, а харизмати обов’язково туди нагодилися; роздаючи різдвяні подарунки, історичні церкви здійснюють високу місію милосердя, а, припустімо, п’ятдесятники скуповують душі; церковні ієрархи роблять можновладцям візити, а сектанти сновигають їхніми кабінетами.

Чверть століття тому американські соціологи Дейвід Бромлі та Ансон Шуп1 описали релігійний культ «Tnevnoc», ритуали якого були витонченим знущанням над затягнутими в нього молодими жінками. Їм голили голову, одягали в уніформу, давали нові іноземні імена, змушували до персональних обітниць, обмежували у їжі та сні тощо, на час ініціяції практично забороняли зустрічатися з родичами. Складником посвячення був варварський обряд ритуального символічного шлюбу з уже покійним засновником культу.

Публікація викликала зливу відгуків: від науковців вимагали конкретної адреси, від правоохоронних органів – припинити діяльність зловісного культу. А тим часом з’ясувалося, що цей опис був соціяльно-психологічним тестом, призначеним показати реакцію громадськости й навіть фахівців на незвичний, «чужинецький» подразник. Навряд чи викликав би таку стурбованість, обурення й заклики захистити «жертв культу» статут типового католицького монастиря – а саме його й описали соціологи, назвавши свою вигадку «Tnevnoc» – написаним навспак англійським словом «convent», яке й означає жіночий монастир.

Медії не схильні до критичности, тому вони й узагальнюють: брехуни, сексуальні збоченці, фінансові шахраї, фанатики всіх без винятку НРР пригнічують і перетворюють людину на сліпе знаряддя в руках харизматичного лідера, застосовують украй небезпечні сеанси зцілення та вигнання демонів. Чи є серед провідників цих рухів крадії, ошуканці й шукачі «легких грошей»? Мабуть, і навіть напевно, є. Водночас, знаючи про численні фінансові скандали, до яких причетні...

Про автора
Категорiї: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі