травень 2009 Опубліковано у часописі «Критика», Рік XIII, Число 5–6 (139–140) (c. 31–33)
Секс і контекст
Антологія – непростий жанр, де так легко впасти в гріх суб’єктивности, тим паче коли це антологія еротичної поезії. Бо ж ніхто не знає, що воно таке – еротична поезія, і марна справа шукати хоч якесь офіційне означення у словниках та енциклопедіях. Як засвідчив нещодавній скандал довкола книжки Олеся Ульяненка «Жінка моєї мрії», сакральним знанням володіє тільки Комісія з питань захисту суспільної моралі.
Біла книга кохання. Антологія української еротичної поезії. Упорядкування, передмова Івана Лучука; упорядкування, післямова Вікторії Стах, Тернопіль, 2008.
Сяйво білого тіла. Антологія української еротичної поезії. Упорядник Микола Сулима, Київ, 2008.
Антологія – непростий жанр, де так легко впасти в гріх суб’єктивности, тим паче коли це антологія еротичної поезії. Бо ж ніхто не знає, що воно таке – еротична поезія, і марна справа шукати хоч якесь офіційне означення у словниках та енциклопедіях. Як засвідчив нещодавній скандал довкола книжки Олеся Ульяненка «Жінка моєї мрії», сакральним знанням володіє тільки Комісія з питань захисту суспільної моралі. Тепер усім достеменно відомо, що продукція еротичного характеру, зокрема й еротична поезія, «має на меті досягнення естетичного ефекту, зорієнтована на доросле населення і не збуджує в авдиторії нижчі інстинкти, не є образливою». Мабуть, дві антології еротичної поезії – «Біла книга кохання» та «Сяйво білого тіла», що вийшли слідом одна за одною впродовж останнього літа, – націлені на різний естетичний ефект, бо вони нагадують інь і янь.
Книжечка «Сяйво білого тіла» всупереч своїй назві чорна, маленька, «інтимна», помальована на кожній сторінці рожевими оголеними жіночими тілами на тлі дивовижних квітів і фруктів. Подекуди вірші грайливо надруковано просто на грудях чи сідницях. Чоловічих торсів і фалосів годі шукати: певно, художника/художницю вони не збуджують і не вважаються еротичними. Заквітчана закарлюка на обкладинці нагадує чи то спотворену літеру М, чи то фігуру в колінно-ліктевій позі, а попросту кажучи – рачки.
«Біла книга кохання» таки справді біла. Це ґросбух великого формату й не меншого засягу. У передмові співупорядник Іван Лучук гордо повідомляє: «“Біла книга кохання” презентує триста тринадцять творів сто сорока одного автора». Обкладинку прикрашає «трипільська» керамічна фігурка нахмуреної жінки між двома кіньми.
Крім білого кольору в назві та однакового підзаголовку «антологія української еротичної поезії», в обох книжках є ще кілька спільних поетів і віршів. Але, на відміну від «Сяйва білого тіла», «Білу книгу кохання» супроводжують перед- і післямова, у яких, власне, й розкрито суть і задум цієї поетичної підбірки. Звісно, упорядники обох антологій не претендують ні на вичерпність, ані на академізм. Хоча академічна антологія еротичної поезії прозвучала би як вибух, не менший, ніж академічна історія української літератури.
«Біла книга кохання» – це антологія однієї містифікації, загалом забутої вже Мстислави Чайки – дитяти буремних постперебудовних років. З одного боку, завдяки оцій «моногамності» антологія могла стати унікальним явищем в українській літературі, з іншого боку, «зацикленість» на одному явищі зіграла для книжки свою підступну роль.
Чайку вигадала, створила і талановито розіграла Вікторія Стах. Це було на самісінькому початку 90-х, коли конав у передсмертних судомах СРСР і враз з’ясувалося, що секс у нас таки є. Ба більше, офіційно схвалювана радянська сексофобія м...
Допоможіть нам дієво, своїм гаманцем, а не лише словами підтримки – передплатіть електронний доступ або друкований часопис сьогодні і насолоджуйтеся найкращою аналітикою та есеїстикою, що пропонує Україна.
❤ Дякуємо!
Якщо ви уже є дійсним передплатником електронного видання, будь ласка,
авторизуйтеся .
Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!
Долучіться до дискусії!