Саудаде – неперекладне слово для наявности відсутности

Квітень 2019
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
467 переглядів

«Я молюся за друзів, яких утратив, родичів, як-от за мого покійного дядька», — каже мені Бруну1. Ми розмовляли в нефі церкви Санта-Крус Повішених Душ, невеликого католицького храму в центрі Сан-Паулу. Його побудовано біля колишньої міської шибениці, сюди реґулярно приходять помолитися до померлих. «Коли я тут, то почуваюся добре, — говорить він. — Я навіть відчуваю, що тим, хто по той бік, добре». Бруну сказав мені, що в цьому місці є щось особливе, що викликало в нього «почуття». «Той факт, що ви згадуєте, поминаєте того, хто до вас добре ставився, приносить вам ще більше саудаде», — розповідає мені Бруну.

Саудаде — це ключове слово на позначення емоцій для носіїв португальської мови. Попри подібність із ностальгією або тугою, цей термін не має прямого відповідника в англійській мові. Як співає бразильський музикант Жилберту Жил у пісні «Toda Saudade» («Усе саудаде»), це наявність відсутности «когось чи якогось місця — чогось, якось». Можна відчувати саудадес (форми однини і множини в португальській мові взаємозамінні) за людьми чи місцями, а також звуками, запахами та їжею. Можна навіть відчувати саудадес за самим саудаде. Це тому, що «добре мати саудадес» (é bom ter saudades), як каже відоме португальське прислів’я. Це почуття викликає певне задоволення. Хоча воно спричиняє біль, жало саудадес нагадує про добро, яке було раніше.

1912 року португальський поет Тейшейра де Пашкуайш визначив саудаде як «прагнення до улюбленої речі, що стало болісним через її відсутність». Це гостре відчуття, що, як часто говорять, переживається в серці. Мова саудаде зачіпає за живе. Носії португальської мови скаржаться на «вмирання від саудадес» (morrendo de saudades) або на потяг «убити саудадес» (matar saudades), виконуючи бажання. Попри свою гіперболічність, мортальна поетика слова кидає світло на те, як афективні зв’язки сприяють змістовному життю людини.

За відомою традицією саудаде пов’язують із почуттями віддалености і втрати, що їх переживали сім’ї чоловіків-мореплавців у добу португальських відкриттів. Хоча ця народна історія передає поетичну амбівалентність терміна, його етимологія неясна. Архаїчна форма «soidade» з’являється у віршах трубадурів ХІІІ століття, які розповідають про журбу далеких коханців. Більшість дослідників припускають, що ця форма походить від латинського «solitate» (самотність) і, можливо, пізніше зазнала впливу португальського слова «saudar» («вітати»), перш ніж отримати сучасну форму. Але деякі дослідники пропонують альтернативні етимології, зокрема теорію, що встановлює зв’язок між саудаде й арабським словом «савда», яке може означати темний або меланхолійний настрій. Це надзвичайно важлива дискусія: саудаде є невилучною частиною португальського саморозуміння, а проблема походження цього слова відображає глибше занепокоєння щодо португальської етнічности й ідентичности.

На початку ХХ століття літературний рух «саудозизму» (Saudosismo) зіграв визначальну роль у перетворенні саудаде на ознаку португальської ідентичности. Заснований через два роки після республіканської революції 1910 року, яка поклала край багатовіковій монархії, «саудозизму» обіцяв культурне оновлення в часи невизначености. У статті «Створення саудаде» (2000) португальський антрополог Жоау Леал пише, що «саудозистас» (Saudosistas) прагнули відновити «втрачену велич» португальського культурного життя,

замінивши іноземні впливи, що їх вони вважали за відповідальні за занепад країни після доби великих географічних відкриттів, на культ «португальських речей», які відображають справжню «португальську душу».

Проголосивши саудаде справжнім вираженням «лузитанського духу», рух поклав цю емоцію в центр свого культу. Носії португальської мови зазвичай хваляться, що саудаде не перекладається. Хоча це давнє твердження — король Португалії Дуарте І, який правив у 1433–1438 роках, зауважував особливість саудаде ще в XV столітті: своїй повсюдності сьогодні воно завдячує «саудозистас». У маніфесті руху Пашкуайш повторив твердження, що цього терміна не можна перекласти, і наголосив, що «єдиним народом, який відчуває саудаде, є португальці». Пов’язуючи це почуття з португальським етногенезом, він уважав, що піднесене поєднання пристрасти й болю, притаманне саудаде, відображає «досконалий синтез» арійської та семітської крові, якого досягли португальці.

Хоча сучасники вказували на близькі еквіваленти в інших мовах, націоналістичне захоплення Пашкуайша почуттям саудаде імпонувало культурній еліті, яка намагалася знайти власний шлях.

Чи існують культурно-специфічні емоції? Ідеться про те, чи емоції, що позначають слова, такі як «саудаде», є унікальними для певних культур, чи натомість люди з усього світу можуть відчувати той самий спектр емоцій, але по-різному розпізнавати і підкреслювати ці емоції залежно від зумовленої культурою наявности певних емоційних понять. Психологи Ю Ніія, Фібі Елсворт та Сузуму Ямаґучі припускають, що «названі в мові емоції можуть діяти як магніти емоційного досвіду, що притягують невизначені почуття» до відомих концептів. Це також може означати, що слова на позначення емоцій, такі як «ностальгія» чи «саудаде», набувають різних афективних відтінків у різних місцях та історичних періодах.

Бразильські інтелектуали часто відрізняють своє саудаде від португальського. 1940 року бразильський письменник Освалду Орику описав бразильське саудаде як «більш щасливе, ніж сумне, більш уява, ніж біль <…> саудаде, яке не плаче, а співає». Уявлення Орику про щасливе саудаде відображало життєрадісне, оптимістичне поняття бразилідади (португальською «brasilidade» — «бразильськість»), що з’явилося на початку першого режиму Жетулью Варґаса (1930–1945). Але саудаде може виражати й критику чи обурення. У дослідженні 2017 року про саудаде в бразильському кіні культуролог Університету Місурі Джек Дрейпер пише, що режисери середини ХХ століття, такі як Умберту Мауру, використовували саудаде за сільським народним життям як спосіб тлумачити панування ідеї розвитку та сільсько-міської міґрації. Та в нинішньому поляризованому політичному кліматі деякі консерватори відкрито висловлюють саудадес за бразильською військовою диктатурою, яку вони вважають за протиотруту від повсюдної корупції, насилля та економічних негараздів.

Але чи справді можна відчувати саудадес за диктатурою, імперією чи будь-яким іншим державним устроєм? Чи це слово є таким цінним, могутнім і поширеним, що його легко використати із політичною метою? Можливо, і одне, і друге. Бо якщо його прихильники, такі як Бруну в церкві Санта-Крус, щось нам кажуть, то це те, що саудаде завжди є задоволенням і пристрастю.

Це відчуття, яке дарує, хоча ґрунтується на усвідомленні того, що відібрали. Воно є одкровенням: коли ми опиняємося в полоні саудаде, усвідомлюємо те, що є найважливішим для нас, що робить нас тим, чим ми є.

Про автора
Переклад: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі