Самознаходження філософії

Квітень 1998
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
49 переглядів

Пам’яті Євгена Лащика

1.

Філософія на теренах екс-СРСР перебуває в стані кризи. Втім, здається, ще не було епохи та культурного материка, де б не писалося й не говорилося чогось схожого. Зрозуміла річ: досконале краще бачиться з відстані, й усвідомлення, що ти живеш в одночассі зі справжніми велетами метафізичного розмислу, зазвичай оминає сучасників. Проте кризи бувають різні. Є кризи зростання. Є кризи занепаду. Є навіть кризи плюралізму: справді, Гегель, Кант, Фіхте, Шопенгавер, Гердер, Шеллінг на одному клаптику землі й приблизно в той самий час створили власні філософські системи (а Шеллінг ще й не одну), і пристати до котрогось із берегів, освяченого авторитетом живого класика, було вкрай важко: що обрати? як не втратити бодай краплину з живого буяння думки? – справжня «квадратура кола».

Криза, яка вразила нині ті обшири, що на них донедавна сила влади забезпечувала панування «викуваної з одного шмата криці» ідеології марксизму-ленінізму, має зовсім інші контури. Її можна – зі зрозумілою мірою умовності – назвати кризою вольового первня. Або ж інакше – кризою відповідальності філософа за мовлене і, таким чином, збуттєвіле слово, отже, кризою самих підвалин філософії, любові до мудрості. А це не знання, не холодний гнозис, не байдужі описи феноменів – чи то соціального буття, чи то власної свідомості, модно зашифрованої краденим терміном «життєвий світ», – це передовсім уміння жити згідно з Логосом світу і власним Я (котре не є, як цього вчили в радянському дитсадочку, «останньою літерою», але завершенням цілої абетки). Тому і втрачає себе філософія, яка намагається відгородитися від пристрастей світу (справжніх, а не тих, які вважаються такими; на те й філософія, щоби повертати людині втрачену з первинним гріхом здатність називати речі своїми іменами, ставити їх на належне місце і, таким робом, вносити у світ зміст).

Бачимо самоочевидний приклад браку волі до життя, а вона (якщо тільки не домінують химери «перетворених форм» чи «третього стану», які, за Мамардашвілі, обертають те, що є, на потворні речі, які призводять до антропологічної катастрофи) може й повинна бути волею до вільного життя. Йдеться, звісно, не про спонтанні дії задля сьогоденного виживання, а про здатність стабільно утримувати в полі своєї дії певний предмет (ідеальний чи реальний), про тривале зусилля, спрямоване на подолання опору цього предмету чи обставин, із метою зреалізувати певні проекти й програми.

У філософії брак волі до життя, до вільного, а отже й відповідального життя, оприявнюється чи не передусім у надзвичайно популярних спробах за допомогою численних запозичень із наймодерніших західних течій, широкого використання розробленої там і десь термінології, «вмонтованої» в українську чи російську мову, заявити про свою опозицію до недосконалого посттоталітарного буття. Це не потребує власних зусиль, наполегливої повсякденної праці точного мислення – досить спорадично брати «щось», ліпити з нього якісь системи й системки, а по тому робити дуже поважні висновки. Поза увагою прихильників таких напрямів лишається те, що класична західна філософія зверталася до реальних проблем західного ж суспільства, а її термінологія, поставши в живій літературній мові (чи, інакше, мові професійної культури) європейських націй, є засобом розвитку цієї мови й не випинається з її загального річища. А в нас вирвані з контексту, з відповідних стадій суспільного росту постулати наймодерніших філософських течій переносяться на наш ґрунт людьми, що не знають і не відчувають цього ґрунту (або ж відчувають – і внутрішньо бояться його). І коли висновки, прилаштовані до життя зрілих, цілісних культур, раптом застосовуються до української культури, це виглядає не тільки кумедно (наче дітлахи вирішили побавитися в доросле життя), а й небезпечно.

Ще один варіант оприявнення браку волі до життя у філософуванні пов’язаний із російською класичною філософією. Її адепти...

Про автора
Категорiї: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі