Самопідкорювані культури

Червень 1998
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
48 переглядів

1842 року Костянтин Фотінов, засновник першого болгарського журналу «Любословіє», опублікував характерний заклик, де палко і з болем нарікав на те, що болгарам бракує цивілізованості:

 

Де їхні щоденні газети, де їхні тижневики й місячники? Де їхні журнали з мистецтва, їхня риторика, математика, логіка, фізика, філософія – адже всього цього людина потребує більше, ніж хліба? Де їхня історія, детально викладена й широко знана, така, яку вже мають інші народи і яка допомогла б нам стати пліч-о-пліч із ними й донести до їхньої свідомості, що й ми наділені даром слова, як і всі Божі створіння?

 

В період Національного Відродження болгарська преса рясніла такими закликами подолати власну нецивілізованість. Усі вони – це патріотичні нарікання на всілякі нестачі – брак культурних інституцій, літературних шедеврів і наукових досягнень, пристойних манер і великих болгарських поетів. Та все ж, попри чисельність і розмаїття цих ремствувань, добре видно, що всі вони виражали болюче усвідомлення радше браку повної цивілізаційної моделі, аніж окремих здобутків цивілізації. Патріотичний заклик Фотінова звучав би безглуздо, якби він нарікав тільки на те, що болгарам бракує, наприклад, фізики. Його перелік вочевидь є синекдохою: він охоплює лише частину того, чого систематично бракує болгарам. Справжнє запитання, яке стоїть за всім цим переліком, мало би звучати так: Де все це... в Болгарії? Де повна, цілісна болгарська культура, побудована за європейським зразком?

Отже, в генеалогічному вузлі болгарської національної культури існує хворобливе усвідомлення відсутності цілковитої, структурної, неемпіричної відсутності. Інші – сусіди, Європа, цивілізований світ тощо – володіють усім, чого нам бракує; вони є всім, чим ми не є. Ідентичність цієї культури на самому початку позначена, і навіть конституйована, болем, соромом і – якщо узагальнити це – травмою її глобальної відсутності. Початки цієї культури постають як болісна присутність відсутностей, а її історія коротко може бути переказана як сторічні зусилля залагодити, усунути травматичні нестачі.

Я схиляюся до думки, що такі культури можна назвати «самопідкорюваними культурами». Підстави утворити таку дивну назву досить прості: в таких культурах суспільний та символічний «новітній лад» запроваджується не засобами насильницької колонізації, коли тубільну культуру цілковито підкоряють та руйнують європейські конкістадори, а самих тубільців винищують або поневолюють (як у випадку американських індіанців або деяких примітивних культур Африки). Водночас цей новий лад навряд чи є простим результатом відомих економічних і суспільних причин. Економічне пояснення бурхливого розвитку сучасних націй має чимало вад, і якби ми піддали детальній критиці їх усі, це завело б нас далеко вбік. Досить сказати, що не існує задовільного пояснення, чому процес розповсюдження економічної раціональності залишається ізольованим у межах ірраціонально окресленої культурно означеної території...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі