Риторика замість арґументації

Березень 2004
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
139 переглядів

На мій погляд, говорити про існування особливої «київської світоглядно-антропологічної» школи немає підстав, і я згоден із тими, хто говорить про штучність її «конструювання». Авторство цього означення, що його я ладен сприймати хіба що з іронією, належить моєму колезі з Інституту філософії Віталію Табачковському. Коли йшла робота над «Філософським енциклопедичним словником» (Київ: Абрис, 2002), я переконував його відмовитися від явно претензійного ярлика. Іноді мені здавалося, що він схильний говорити скромніше – про певні тенденції та наголоси. Слова «тенденції», «наголоси», «підтексти», «натяки» краще здатні описувати підневільну філософську і гуманітарну думку в підцензурних публікаціях 60–80-х років.

Попервах не бажаючи приєднуватися до розпочатої в «Критиці» дискусії щодо існування «школи», вирішив усе-таки написати цю репліку. До цього спонукало бажання застерегти проти використання риторики, здатної хіба що творити недоброякісні фікції або підтримувати успадковані способи мислення й мовлення. Джерело їх – колишня «діамуть». Мені не йдеться про те, щоби поновити суперечку 60-х років між «діялектичним» і логіко-аналітичним підходами, яка містила перебільшення й непорозуміння. Маю на увазі ті необхідні елементи аналітичности, які може цінувати і прихильник діялектики.

Тепер по суті. Назву «київська філософська школа» почав уживати Павло Копнін, коли вже був у Москві, але не в академічному значенні слова, яке вимагає для «школи» наявности особливої методології чи принаймні проблематики (а то й існування «засновника школи», хоча це другорядне). В 60-х роках цей вислів указував тільки на появу в Києві осередку філософів, який демонстрував ознаки творчого мислення, відхід від ортодоксальної догматичної схоластики. Претензія на академічне використання цього ярлика з’явилася в деяких висловлюваннях і публікаціях тільки наприкінці 90-х років. І безпідставність її випливає вже хоча б із того, що це є спроба поєднати непоєднуване. Навіть у 60-х роках очевидним було існування різних підходів. Та ж таки суперечка між підходами діялектичним і логіко-аналітичним (який був виразнішим, навіть суто стилістично) не була, звичайно, тільки київською чи навіть українською. І щоб виокремлювати з ширшого західного аналітичного напрямку особливу «київську» чи, скажімо, «українську» логіко-аналітичну школу, треба довести наявність певної особливости підходу (методології).

Ярлика «київська світоглядно-антропологічна школа» це стосується не меншою мірою. Ані тексти, опубліковані у збірці «Філософсько-антропологічні читання-98», що має підзаголовок «До 70-річчя засновника Київської світоглядно-антропологічної школи Володимира Шинкарука» (Київ, 1999), ані книжка Віталія Табачковського «У пошуках невтраченого часу» не переконують в існуванні такої школи.

Якби вона справді була, то навіть за тодішньої ізольованости її помітили б і на Заході – як помітили Тартуську школу семіотики. Адже припускається, що «школа» існувала не в підпіллі чи, скажімо, у вигляді самвидавських текстів. Утім, навіть самвидав потрапляв за кордон і його там друкували. То, може, маємо справу з одним із тих не так уже й рідкісних (навіть у спілкуванні філософів західних націй) випадків, коли якийсь напрямок інтелектуальної діяльности фактично існує, проте його довго не помічають? Припускаючи таку можливість, висловлю кілька зауважень, адресуючи їх тим, кого названі публікації майже переконали.

Спершу про поєднання у назві «школи» слів «світогляд» і «антропологія». Зауважу, що термін «антропологія» використовують передусім на позначення емпіричної (соціяльної, культурної, політичної) та філософської антропологій. Якщо взяти до уваги використання цього терміна у першому значенні – в американській, британській і французькій традиціях, – то маються на увазі не тільки предметна відмінність (галузеві антропології), а зміна в підходах, заперечення похідного характеру культури, надання культурі першорядної важливости. Зрозуміло, що предметний підхід...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі