Рябчук, саторі і література

Вересень 2003
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
68 переглядів

Микола Рябчук. Деінде, тільки не тут. – Львів: Класика, 2002.

Дивно тримати в руках книгу, яку вперше прочитав чверть століття тому, ще тоді, коли був тинейджером-бунтарем. Дивно тримати том, а не паку цигаркового паперу з п’ятим або шостим примірником машинопису, з мереживом блідих, майже прозорих знаків самвидаву і відчитувати сліди блукань цієї вічно безпритульної, мандрівної літератури у затишку приватного помешкання. Дивно впізнати зловісний відсвіт, чи то вищір, чужої і неприйнятної політичної системи – у давній розгромній рецензії каґебістського найманця на оповідання з цієї книги, тут-таки передрукованій (хоча й рецензію цю ти також тоді читав). Книга, яка чи не все притомне життя була з тобою – попри те, що її не було! Фраґменти і діялоги з неї, які знаєш напам’ять – вони не раз випірнали у бесідах за чаєм, випірнали з Нічого, бо ж не можна було покликатися на таку-от сторінку, знявши том із книжкової полиці і з’ясувавши належне звучання потрібного під час дискусії абзацу, бо ж пака цигаркового паперу знову мандрувала – деінде, тільки не тут. І цей епічний зачин, що супроводжував кожну цитату з атонічної книги, що була й не була у 1979, у 1989, у 1999 роках: «А пам’ятаєш, як у “Чаплі...”» – «А пам’ятаєш, як у Рябчука в “Листах авіяпоштою...”», «у “Житлі”...», «у “Тості за здоров’я чорного кота...”». Книга без свого місця у літературному процесі, яка, одначе, справила потужніший вплив, ніж матеріяльно присутні й зафіксовані в різних історіях літератури твори. Невловима, ніби гайдеґерівська «алетея», вона примушує соціолога літератури відмовитися від статистики, пов’язаної з накладами і чисельністю згадок у пресі, а філософа літератури вона спонукає ще раз випробувати своє герметичне спорядження. Ця абсурдна й весела жорстокість часу: прочитати книгу у п’ятнадцять, а рецензувати – у сорок років, бо вона щойно з’явилася друком!

1

Суто романтичне переплетіння взаємозаперечних настроїв і жанрів: трагедії – але «маленькі», сміх – але крізь сльози, проза – але з великими анклавами поезії, як-от у «Весіллі». До притчі «У темному вікні на темному фоні» включено блок добротної автобіографічної прози, персонажі якої – Лідочка, Жирафа, Нікітін – вільно переходять до віршів Рябчука (цикл «Епітафії» у поетичній збірці «Зима у Львові», 1989). Абсурдизм і парадоксальність, сюрреалістичність і вишукана іронічність; однак ці «холодні» риси, притаманні Рябчуковій прозі, поєднуються з гарячим співчуттям, затамованою ліричністю і легкою меланхолійністю. Усе це добре читається, Рябчук – блискучий стиліст, але сьогодні увагу привертають не так зміст або форма оповідань, як дедалі гостріше й притомніше бачення, що зростає одночасно з перебігом складного психологічного процесу, котрий можна локалізувати у рамках двох семиліть (1971–1984), визначивши той процес як індивідуацію.

Перший розділ книжки, «Ці та інші слова», складають найраніші за часом написання оповідання. Їхньому авторові – 18–23 роки, щойно залишилася позаду школа, попереду вступ і навчання у Львівському політехнічному інституті. Дванадцять оповідань цієї «книги у книзі» надзвичайно багаті формальними експериментами, мало схожі одне на одне, хоча майже одразу впадає в око їхнє серйозне, драматичне тло і глибока перейнятість автора трагедійністю людського існування. Близькість юности і смерти, заворожене вдивляння у те, що я також можу/мушу померти, випробування цієї смерти на смак і на дотик.

«Ми помремо», – раптом збагнув я. Це було надзвичайно просто й само по собі зрозуміло; я би сказав, що в тім містилася якась вища доцільність і навіть кортіло заспівати який-небудь гімн. Ми стояли струнко й дивились услід офіцерам у протигазах. «Ми помремо. Тут усе заражене, отже рано чи пізно нас чекає кінець. Нам лишається тільки боронити цю фортецю. Питання лиш у тім, скільки ми зможемо її боронити. Скільки ще ми житимемо?»

Поряд із цим допитливим доторком до смерти зустрічаємо й...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі