Рука Аполлона – рука Діоніса

Травень 2015
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
508 переглядів

Петро Мідянка, Зелений фирес, Ужгород: Гражда–Карпати, 1999.

Олег Лишега, Великий міст, Київ: Молодь, 1989.

1

Петро Мідянка випустив цього року збірочку у рамцях кальварівських поетичних касет, називається «Трава Господня». Загалом таке саме враження, що було від «Зеленого фиресу», тільки послаблене (пропорційно до різниці обсягів), та ще тексти стали формальнішими та прозорішими. На листопадових читаннях в «Останній барикаді» він презентував зовсім нові вірші, які ввійдуть до наступної книжки – за напрямком реакційні до «Трави», з потужним відкотом у герметизм. Олег Лишега здебільшого мовчить і як автор цілком за межами літпроцесу. Була проза, тепер і прози не чути, була американська премія, а тепер певно відомо тільки, що живий.

Причина спільної присутності Мідянки і Лишеги в одному тексті найбільше полягає ось у чому: ці двоє поетів, на відміну від багатьох українських авторів, чия поява припала на останнє двадцятиріччя двадцятого століття, творять через свої тексти образ автора як дорослої людини. Це досить сильна ознака своєрідності, бо загалом нова українська література має чимало прикмет літератури підлітків – з одного галицького і кількох сусідніх дворів.

Встановлення відповідності між думкою-прийомом-інтонацією-тощо та віком автора вибудовується, мабуть, за певними зразковими біографіями – скажімо, ранній і пізній Ґете. Одначе для нашої теми можна застосувати відповідності пряміші й без ніякого взірцевого посередництва: характерною рисою кожного другого твору в межах нової української літератури є зосередженість на статевих зносинах, майже і не підмальованих під «кохання»; кожному першому притаманна інфантильність – творча, розумова, душевна тощо.

Показовим є приклад поезії Жадана, щодо якої тільки з делікатності вживають вирази на кшталт «елементи андеґраунду», коли треба казати: елементи дитинства, елементи неповної розвиненості, елементи несмаку тощо. Критики нарікають: ось, такий добрий поет, а власноруч пcує собі вірші, але не наважуються на точний вислів: поет не достиглий. Саме: не здитинілий, а дитина. Мат, сленґ, конопля, Че Ґевара, «молодіжні реалії» тощо – всі ці характерні деталі є сенс перераховувати тільки тому, що Жадан за всього того є добрим, сильним поетом у звукописі й непоганим в образності, інакше би критики марнували свій чавунний час так само, як Жадан марнує свою золоту трахею – на банальності.

Зрозуміло, не йдеться про те, що Лишега та Мідянка з допомогою певних технічних прийомів витворили дорослість і зуміли переконати в ній читачів. Прийомові повинна передувати позатекстова реальність, і щоб здійснилася бодай вербальна імітація дорослості, як не правдива вербальна віддача, вона має бути щонайменше бажаною для автора. Дорослість може реалізуватися по-різному, й нова українська література за всієї своєї ювенальності може подати декілька різних прикладів. Мідянку та Лишегу об’єднано в цій розмові з огляду на цікавий перетин, що утворюють всередині їх авторських постатей такі генеральні психолінґвістичні прикмети онтогенезу, як свідомість мовлення і дидактизм мовлення. Однак ані цей перетин, ані сам вік авторських образів Лишеги і Мідянки не є чільними предметами розмови – вони, радше, відкривають і закривають її можливість, і саме тим, що про думку дорослих людей хоча і можлива думка, але важливішим є просте розуміння.

Таким чином, відкрита і закрита ситуація є унікальною, так що навіть для штучного її відтворення необхідним було залучити тексти, котрі не можуть гостро вважатися придатними для актуальної реакції, а знаходяться уже на шляху до літературознавства. Сучасний інструментарій критики розрахований на літературу чи, якщо загальніше, мистецтво вищого і ускладненішого рівня, ніж маємо. Тому на місце реального автора у...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі