Розпочався черговий президентський строк Аляксандра Лукашенка

Травень 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
2
187 переглядів

З Мінська надійшла нерадісна, але в білоруських обставинах цілком очікувана звістка: режим Лукашенка намагається закрити останню опозиційну білоруськомовну газету «Наша Ніва». Її видавці взяли для неї назву найдавнішого білоруського часопису, від 1906 року друкованого у Вільні й закритого 1915 року після окупації міста німецькими військами. Напередодні 100-літнього ювілею першої «НН» лукашенківська адміністрація робить те саме з її відродженою наступницею. Перед цьогорічним Великоднем до редакції «НН» надійшов лист із Мінського міськвиконкому, підготовлений у його «ідеологічному відділі», з оповіщенням, що «размещение газеты “Наша Ніва” в городе Минске является нецелесообразным», позаяк – sic! – «установлено <...>, что 22 марта <...> главный редактор газеты “Наша Ніва” подвергнут административному аресту сроком на 10 суток». Як співала колись (також однією з двох державних мов Білорусі) популярна рокгрупа: «если надо причину, то это – причина».

«Раніше, – сказано у поширеній через інтернет відозві редакції, – влада намагалася зберегти позірність юридичної процедури. Газети зупиняли чи закривали рішеннями судів і Міністерства інформації. Тепер досить простого рішення “ідеологічного відділу”. З юридичного погляду це абсурд. Закон про друк не передбачає жодних дозволів на розміщення газети від жодних “ідеологічних відділів”. І тим більше діяльність підприємства ніяк не може залежати від адміністративного покарання його керівника. “Наша Ніва” ніде не порушувала закону». Але білоруська влада має свої погляди на закон і на контрреволюційну доцільність своїх дій, у яких видно тверду, тому що послідовну, логіку. Відозва редакторів «НН» містить її короткий виклад:

Закрито останній білоруськомовний ліцей. Білоруськомовним рок-гуртам заборонено доступ до етеру. Розпочато процедуру ліквідації Спілки письменників. Заборонено десятки газет, заборонено створювати приватне радіо і ТБ білоруською мовою. Винищення всіх культурних альтернатив піднесено до ранґу державної політики, громадянам накидають одновимірну совєтську ідентичність. Сьогодні йдеться вже не про рятування самої «Нашай Нівы», чи незалежної преси. Мусимо рятувати білоруську культурну ідентичність як таку.

Видавці звернулися до міністерства культури Литви з проханням поклопотатися перед ЮНЕСКО про внесення газети у «Реєстр нематеріяльної культурної спадщини людства», вважаючи, що Литва має моральне право на це, адже «Наша Ніва» у 1906–1915 та 1991–1996 роках виходила у Вільнюсі. Вони також просять уряди інших країн, міжнародні та недержавні інституції підтримати це клопотання: «Цей символічний крок – можливо, останнє, що світ може зробити для білоруської преси».

Редактори обіцяють випускати часопис у теперішньому форматі, допоки буде змога: процес оскарження може протривати довго, але не знати, скажімо, чи не відмовиться друкарня від нелюбого владі видання. «Опісля буде щось інше. Найперше, інтернет».

Якщо у Білорусі випуск «Нашай Нівы» «недоцільний», логічно було б розглянути питання про перенесення його за кордон. Однак за таких варіянтів виникають складні юридичні та фінансові колізії. «Наша Ніва» в ситуації заборони на розповсюдження виходить переважно коштом пожертв від приватних осіб. <...> Навіть після реєстрації за кордоном нема простого шляху пераказу пожертв на вихід газети.

«За таких варіянтів» логічно було б, якби демократичний европейський Київ подав руку допомоги братньому слов’янському народові й розглянув питання про друк опозиційного білоруського часопису в українській друкарні. Окрім виконання інтернаціонального обов’язку, це дало би поштовх розвиткові також і української опозиції, яка отримала би привід затаврувати проклятущу помаранчеву владу за її запопадливе зобов’язання перед заокеанськими хазяями «просувати» демократію на Кубу й у Білорусь. Проте є підстави думати, що в розрахунках наших державних мужів візьмуть гору зобов’язання зовсім не заокеанські, й така допомога стане для білорусів пасткою: тутешні людолови, які не погребували розплатитися за узбецький газ узбеками, розплатяться за російський газ білорусами.

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі