Розмови з постапокаліптичними ангелами

Березень 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
164 переглядів

Цілком можливо, що в містах, які ми бачимо уві сні, ми вже ніколи не побуваємо, і одна з вищих інстанцій просто турбується про те, щоб ми побачили їх хоча б у такому оніричному світлі, у мерехтливому кінематографі сну. Протягом останніх років я змарнував кілька оказій поїхати до Харкова, а невдовзі по тому він мені приснився – сумна послідовність подій. Я бачив його в присмерках, чи, може, то була пора перед світанком – таким буває перше бачення багатьох міст через специфіку залізничних розкладів, – порожнім, ніби навмисно очищеним від людей, як на старих ретушованих поштівках. Пахло розмоченими у воді фруктами – запах, який протягом цілої ночі зберігають зачинені базарні ятки. Мене було забезпечено мапою (може, подбали ті-таки вищі інстанції, що займаються організацією оніричних мандрівок), нею, проте, було досить важко користуватися: там значилися винятково якісь гаї, вершини з зазначенням висот та ізолініями, розгалуження рік, тобто, ландшафт аж ніяк не урбаністичний. Можливо, мапа була застаріла.

Хтось казав мені, що, пересуваючись Харковом без досвідченого і рідкісно обізнаного провідника, можна нічого не побачити. Можна змарнувати шмат часу, пересуваючись поміж сірими сталінськими фасадами з ознаками вродженого елефантіязису і вічно недовершеними декораціями царського квазикласицизму. Лише запахи і небо будуть сотнями знаних їм способів натякати на те, що ти шукаєш. Письмо місць, заради яких ти приїдеш (якщо приїдеш), – невидне; лише подекуди воно проступає у формі меморіяльних таблиць тощо. Все інше – давно заховане за дверима, у які врізано нові замки, вкрите білою фарбою, наповнене іншою музикою; тривога змінилася нудьгою, пам’ять, завдяки якій міста не сходять зі своїх місць, розділена на сотні окремих комунальних кімнаток і заселена новими мешканцями. «Цей окупований Харків» (але ким? і коли? і котру з окупацій слід вважати такою?) закритий і твердий, як недозрілий горіх; є, проте, й чорний хід, відчинений навіть у святий час обідньої перерви, на яку зачиняються майже всі установи й крамниці у моїй країні. Принаймні кілька десятків людей зможуть його показати.

«Судячи з ландшафтів, саме тут (у Харкові. – О.С.) мали б народитися панк-музика, поезія відчаю та пролетарська меланхолія», – пише Юрій Андрухович. І воно все народжувалося, в різний час і від різних батьків, потім спаровуючись абиде і абияк, на пляжах, в підсобках профтехучилищ і в темних запліччях барів, витворюючи несамовитий ф’южн, від якого макітриться голова і пересихає в гортані, як від легких наркотиків місцевого виробництва. Все це розросталося й зріло, як великий коренеплід, поволі розпираючи горщик; цирозна старість Системи збіглася в часі з зухвалою юністю цієї дивовижної субкультури, зрілішання й старіння завжди цинічно стимулюють одне одного, а тому з тріщин харківського асфальту швидко вибилося щось, якась цілковито нова флора, якісь «дерева, що ростуть просто з нічого». А проте, щось уже було.

Були бурхливі 20-ті, коли Харків справді був культурною столицею, хай навіть «України трудової» та ще й «мітичної». Ось перед нами півтора десятиліття, до початку задушливих 30-х – короткий період необмеженої, анархічної свободи, якого цьому місту вистачило, аби спромогтися на вибухову самореалізацію, породжуючи явище українського аванґарду. Якийсь з харківських хідників мусить зберігати пам’ять про увічнену однойменним альманахом «розмову трьох», трьох поетів-панфутуристів – Ґео Шкурупія, Миколи «Ніка» Бажана й Михайля Семенка, «ватажка лівих поетів нашої Країни», за висловом ще одного з панфутуристського ґрона – Юрія Яновського. Така розмова мабуть-таки відбулася на одному з тих хідників, що зараз, в принципі, не так уже й важливо. Важливіше те, що жодне інше українське місто, навіть Київ, який тоді теж «нуртував футуризмом», не змогло б витворити такої відміни культури. Серце цього міста, схоже на велетенську парову турбіну, рухало емоціями й уявою, провокувало, домагалося мистецького скандалу й множило його, як...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі