Розкол України як віртуальна реальність

Листопад 2002
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
2061 переглядів

Після останніх парламентських виборів теза про поразку тих сил, які покладалися лише на пропаґанду у найвпливовіших медіях (найбільше – на телебаченні) та на застосування «чорного піару» й різноманітних маніпулятивних технологій, стала загальником. Те, що до парламенту не пройшли «віртуальні блоки», як назвали журналісти «Команду озимого покоління» та «Жінок за майбутнє», а найчастіше присутня у ЗМІ протягом усієї кампанії Соціял­демократична партія України (об’єднана) набрала порівняно малий відсоток голосів, дало більшості провідних українських політологів і журналістів підставу ствердити, що маніпулятивні технології «не спрацювали». Дехто навіть оголосив про кінець ери «віртуального» розгулу, коли поставленої мети (другий термін президентства, потрібний результат референдуму) можна було досягти вдало зробленим відеорядом чи узгодженою атакою провідних телеканалів за одночасної блокади всіх альтернативних думок.

Опозиційні політики та прихильні до них ЗМІ на хвилі післявиборного ентузіязму підхопили ці, перші, висновки та коментарі політологів, знехтувавши глибший і ретельніший аналіз чинників перемоги «реальних» опозиційних і поразки провладних «віртуальних» політичних сил. Не вдаючися до ґрунтовного аналізу, хочу, однак, висловити з приводу результатів виборів два єретичних міркування.

Насамперед, рано говорити про принципові зміни в масовій свідомості чи інтелектуальну слабкість московських політтехнологів, які розробляли медія­кампанії чи інформаційні операції. Перемога опозиційної «трійки» – це радше збіг випадкових чинників, і в разі ослаблення будь­якого з них ЗМІ далі управлятимуть масовою свідомістю. Досить перед черговими чи, ймовірно, навіть достроковими виборами довести «Сільські» та «Вечірні вісті» до банкрутства, декого з опозиціонерів ув’язнити (не за політичну діяльність, звісно), а решті, скажімо, повністю унеможливити поїздки реґіонами, – ну, а керівники провідних телевізійних каналів, що працюють у режимі 1999 чи 2000 року, безумовно, охоче нададуть етер високочолим політологам, аби ті розказали українському виборцеві, як він помудрішав, як він чудово розібрався в тонкощах інформаційної сфери й довіряє тільки власним спостереженням, а не почутому й побаченому на екрані...

Друге міркування стосується вже не гіпотетичних ситуацій майбутнього, а того, що відбувається з нами вже тепер. Оптимістичні висновки про поразку російських політтехнологів ґрунтуються на ототожненні їхніх цілей та завдань із цілями та завданнями замовників. Але звідки в наших політологів упевненість, що працюючи, скажімо, на СДПУ(о), Ґлєб Павловський чи, приміром, Марат Ґельман не мали якихось інших, власних завдань? Ретельний аналіз перед­ та післявиборної інформаційної реальности свідчить якраз про протилежне: в Україні почали здійснювати принаймні один такий проєкт, якому можна дати умовну назву «Розкол України».

1

Міркування про «розкол України» почали з’являтись у нашому інформаційному полі майже одночасно з початком передвиборної кампанії. Спершу то були поодинокі згадки, але невдовзі (останні два передвиборні місяці) частота вживання цього вислову стрімко зростає. Про «розкол», окрім інтернет­сайтів, починають писати газети й журнали, як-­от «Дзеркало тижня», «Сегодня», «День», харківська газета національних меншин «Моя Батьківщина / Моя Родина» та багато інших, його обговорюють відомі політики та інтелектуали. Дискусії про «автономізацію Галичини» з львівського «Поступу» перекочовують в опозиційну київську «Свободу», в англомовний тижневик «Kyiv Post», журнали «Корреспондент» та «Сучасність», радіо «Свобода» присвятило цим проблемам дві передачі.

Про «розколоту Україну» напередодні та під час виборів починають писати й за кордоном: «Ветеран» та «Газета.ру» в Росії, «Берлінер цайтунґ» у Німеччині, «Мадьяр Немзет» в Угорщині, газета української діяспори в США «Свобода», впливовий журнал «Політика» у Польщі. Відтак для громадської думки, й урядів, провідних країн Заходу існує «кілька...

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.