Розхитана межа

Жорж Батай, Історія еротизму. Есе, Переклад з французької Івана Рябчія, Видавництво Анетти Антоненко, 2021.

Мішель Фуко в роботі «Про трансґресію» (1963) писав: «Трансґресія — це жест, дотичний до межі; саме там, на найтоншому зламі лінії, маніфестується відблиск її походження, можливо, вся тотальність її траєкторії, навіть сам її виток». Концепт еротизму Жоржа Батая тісно пов’язано з трансґресією, себто подоланням заборон і виходом за їхні межі. Найприкметнішими ілюстраціями трансґресії є заборона інцесту, заборона на вбивство і контакт із мертвими, але ними вона не вичерпується. Трансґресія не є відстороненим концептом, вона дистанціюється від будь-яких намагань її обмежити, вписавши у вичерпні дефініції. Трансґресія переживається, її «жести» алеаторні, розхитані, неперервні.

Жорж Батай (1897–1962) був мислителем трансґресії, трансґресивного. «Історія еротизму» (1951) є другим томом триптиха «Проклята частка», відповідно, перший том — «Проклята частка. Використання багатств» (1949), третій — «Суверен­ність» (1953–1954). Другий і третій томи залишилися незавершеними й вийшли після авторової смерти (фактично це архівні матеріяли, в дужках вказано роки, коли Батай працював над цими книжками). Батай переробив другий том «Історії еротизму», який 1957 року було опубліковано під назвою «Еротизм».

Поява «Історії еротизму» в українському перекладі є знаковою для гуманітарного простору, але й викликає подив. Було би логічно розпочати публікацію творів Батая з тих праць, які він особисто підготував до друку, адже маємо справу з доволі специфічними текстами і складною філософією. Недописані книжки створюють читачам додаткові бар’єри, тож задум і концептуальний апарат автора ризикують загубитися.

До українського видання «Історії еротизму» є чимало зауважень. В анотації читаємо, що у видавництві «Gallimard» 1970 року вийшло повне зібрання творів Батая в 10 томах, хоча насправді від 1970 по 1988 рік виходили 12 томів. У передмові Олег Покальчук пише: «Подальше його життя [після закінчення школи. — В. М.] аж до смерті в 1962 році, з формального погляду, не аж таке якесь розмаїте <…>. Особисте життя більш колоритне». Очевидно, пропонується розділити (але як саме?) «подальше життя» і «особисте». Під «особистим» маються на увазі шлюби із Сильвією Маклес (1928), Діаною Кочубей (1946) і стосунки з Колет Пеньє (1930-ті роки). Щоб побачити, наскільки колоритне «подальше життя» мав Батай, вистачить детально ознайомитися з його біографією: полеміка з дадаїстами й сюрреалістами; захоплення марксизмом, геґельянством, ніцшеанством, де Садом; Батай засновує і очолює декілька журналів («Documents», «Acéphale»); створює наукове («Collège de sociologie») і таємне («Acéphale») товариства; пише ненормативну прозу, поезію та наукові тексти на межі з літературою; проводить час у борделях, на кориді, в кабаре. Далі в передмові стверджується, що сьогодні на Заході Батай є маловідомим письменником, філософом, «про нього говорять лише у високоінтелектуальних колах», що дивно, якщо вр...