Розгубленість загубленої людини

Квітень 1999
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
67 переглядів

Приблизно через два роки після Чорнобильської катастрофи в перебудовчій публіцистиці з’явилося поняття «соціального Чорнобиля». Так стали називати найбільші лиха тодішнього Радянського Союзу, правду про які почала відкривати гласність: високу дитячу смертність, корупцію в органах державного управління, підліткову злочинність, проституцію й таке інше. Тотальна брехня про чорнобильську катастрофу уособила прірву облуди, в яку скотилася Система.

Могутній хор перебудови начебто досягнув свого – Система захиталася, подумала-подумала, та й завалилася. Навіть без особливого гуркоту. Настала ера незалежності й демократії. Нова ера. Омріяна ера. «О прекрасний час, неповторний час!» Спочатку здавалося, що тепер жодного повернення до минулої брехні в газетах і на телебаченні, з високих парламентських та урядових трибун, та й навіть в автобусних розмовах бути не може. В це вірилося, мабуть, і багатьом інтелектуалам: фундатори Партії демократичного відродження навіть хотіли назвати її Партією демократичної злагоди. Усіх з усіма. Щоб лагідно й невимушено (як сказав один академік) провести українізацію. Щоб забезпечити всі права і свободи людини (і жодних антидемократичних люстрацій щодо колишньої номенклатури, сказав інший академік, засуджуючи чехів). Щоб створити ідеальну модель внутрішнього устрою України – бажано федеративного, щоби кожен реґіон мав можливість вільного розвитку незалежно від можливого (лише можливого!) диктату київського центру.

Тобто український світ мав стати цивілізованим, європейським і гуманістичним. Що відбулося насправді – нетреба розповідати зайвий раз. Хіба зауважити: все, що в перебудовчій публіцистиці звалося соціальними Чорнобилями, успішно продовжило своє життя й у незалежницьку добу. Спонукані до життя як об’єктивними причинами, так і тими ж самими номенклатурними гвардійцями, котрі й далі утримували в своїх руках повноту влади, поки хтось десь на мітинґах випускав пару. Поступово непідкупні журналісти, публіцисти й інші герої перебудови почали демонструвати чудову здатність продавати свій мужній голос і золоте перо за гроші (часом і не надто великі). Спантеличений пересічний громадянин (він же виборець) уже не знав, кому вірити, хто й кому продався, а хто ще намагається висловлювати власні думки. На зміну комуністичній утопії світлого майбутнього утопія демократії та вільного ринку не прийшла – вона швидко розсипалася від зіткнення з українськими реаліями. Врешті-решт і соціальні Чорнобилі перестали жахати людей, стали чимось звичним і буденним, – як, зрештою, і вибух на Чорнобильській атомній електростанції та його наслідки. Нові проблеми навалилися на людей – і на тлі цих проблем слово «Чорнобиль» стало лише одним із набору слів, якими гендлюють політики.

У цьому позбавленому усталеностей, соціальних утопій та справді харизматичних достойників світі достеменним фактом стала поява розгубленої української людини. Загублена сама собою (чи, принаймні, Миколою Шлемкевичем) у середині XX століття, ця людина, здавалося, віднайшла себе, проголосувавши за незалежність демократичної України, але... розгубилася. І для того чимало причин і підстав.

Раніше до кожних травневих і жовтневих свят ЦК КПРС оголошував чергові заклики. Й усе ставало ясним і зрозумілим. І тим, хто всерйоз сприймав газету «Правда», й усім іншим: одним – що прийшла зелена весна (золота осінь) і варто «обмити» премію до свята на природі, другим – що закликами ситий не будеш і треба копати город, третім – що режим настільки прогнив, що навіть брехати переконливо розучився.

Але при всьому тому платню видавали реґулярно, двічі на місяць, правила гри були усталеними на десятиліття, класики у шкільному курсі літератури визначені раз і назавжди, Захід успішно загнивав, а ціна горілки зростала гак само невпинно, як добробут радянської людини. Світ, ледь не чорно-білий у своїй офіційній частині й барвистий тією мірою й у тій частині, в якій це було дозволено, був простим і зрозумілим, – навіть для дисидентів, що...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі