Розчарованість з розуму

Грудень 2009
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
8
2013 переглядів

Від часів андроповщини і перших, іще непевних років Перебудови українське суспільство не стикалося з систематичними намаганнями державних органів впливати на суспільну мораль і втручатися в особисте життя громадян. Свободу українських громадян захищало те, що держава була слабка, а політики не переймалися такими дрібницями, як особисті свободи. Проте, здається, наші політики та найвищі державні службовці відчули в тому смак. Чи не вперше за двадцятиріччя ці спроби несподівано не отримали серйозного спротиву ані з боку суспільства, ані з боку опозиційних політичних сил.

Модернізація

Аби зрозуміти, що відбувається в Україні та нашій частині світу, варто стисло нагадати основні цивілізаційні процеси останніх сторіч, що здобули узагальнену назву «модернізація». Модернізацією називають процес переходу суспільства від його традиційних форм до модерних. Зазвичай у період Модерну цей перехід описують як «розвиток» і «проґрес», тобто рух від неволі до свободи, від домінування традиційних способів суспільного життя (феодалізму, станової нерівности, обмежености економічної дії, церковного контролю тощо) до панування розумних установ у публічній сфері (інституалізованої демократії, громадянства, вільного ринку, політичного плюралізму та секулярности). Відповідно до цих критеріїв і визначають епоху: для Західної Европи вона починається в XVI–XVII століттях із поширенням на Схід і Захід у століттях XVIII–XIX.

Хоч би в які краї вона добиралась, осереддям модернізації була раціоналізація людського життя. В економіці ця раціоналізація позначилася індустріялізацією та встановленням правил вільного ринку, в культурі – розвитком науки як потужного інституту цивілізаційних перетворень, у мистецтві – новою естетикою і формами літературного виробництва. Не менш важливим було раціональне перетворення суспільно-політичного устрою, де концепції права, громадянства, нації, розподілу влад, відділення церкви і впровадження спочатку конфесійної, а пізніше й етнокультурної толерантности, здобули засадничу значущість. При цьому розум розглядали як емансипативну – вивільнювальну – силу, яка відміняла «старий режим» із його темними забобонами й ірраціональними звичаями та впроваджувала відповідальну свободу як найвищу форму публічної раціональности.

В суті речей, раціоналізація була процесом встановлення переваги соціяльних дій та взаємодій, заснованих на міркуваннях доцільности, тверезого розрахунку, контролю виконання та ефективности у досягненні цілей на противагу діям, умотивованим традицією, звичаями чи емоціями. Саме раціональна поведінка стала підставою для появи сучасної науки і панування технологій, вільного ринку і системи раціонального державного управління. Разом із позитивними наслідками для публічної сфери, раціоналізація життєвого світу вела до дегуманізації суспільства, індустріялізації, яка порушувала екологічний баланс, та соціяльної інженерії, яка губила численні культурні світи і нівечила людські життя. Ці процеси Макс Вебер називав «розчаклуванням світу», впроваджуваним модерною науковою раціоналізацією. А Юрґен Габермас указував на сутнісне осереддя модернізації як на панування раціональности в суспільному житті. Ця раціональність привела до домінування двох нових ключових культурних феноменів: капіталістичного виробництва та бюрократично оформленої влади, заснованих на ціле-раціональній економічній та адміністративній дії. Фактично йдеться про те, що історія Модерну була зумовлена взаємодією співіснування антигуманної ціле-раціональности, що зводила всі взаємодії до засобів і цілей, та комунікативної раціональности, яка збільшувала спроможність людей до взаєморозуміння і можливости вибору в суспільному та приватному житті.

Також Габермасові й багатьом філософам часів завершення Модерну йшлося про відмінність раціоналізацій на Сході та Заході. Зокрема в «Структурних перетвореннях публічности» Габермас підсумував досвід Нового часу у створенні «політично функціональної публічности», яка встановлює інституалізовані ґарантії автономії людини та свободи асоціяцій. У комуністичних суспільствах місця для автономних асоціяцій громадян не було: в разі їх появи проти них застосовували насильство. Натомість у модерних суспільствах західного зразка добровільні асоціяції «утворювалися в межах інституційних рамок демократичної правової держави». Раціоналізація епохи Модерну несла в собі фундаментальні суперечності між ціле-раціональністю та комунікативною раціональністю, а також між східним та західним способами модернізації. Ці суперечності великою мірою визначали спосіб існування людини і культури в цю епоху.

Попри безліч спільних рис, модерна раціоналізація в кожній культурі мала свої особливості, свій час перебування і свої наслідки. Російська імперія, наприклад, постала як продукт первинної модернізації Східної Европи та Північної Евразії. Її занепад також відбувався за логікою подальшої модернізації, за логікою дедалі більшої леґітимности громадських та етнонаціональних прав. На відміну від західноевропейської модернізації, російські провінції на початку XX століття не пішли шляхом упровадження національних проєктів, а пристали до тоталітарного комуністичного проєкту. Схід Европи мав свій шлях політичної модернізації.

Важливо наголосити на тому, що модернізація політичної сфери веде до встановлення чітких меж між публічною та приватною сферою. Політичні процеси розглядаються як такі, що мають перебувати між інститутами та аґентами публічної сфери. Водночас державні установи покликані забезпечувати процеси у приватній сфері належними ресурсами і не втручатися в їх змістове осереддя. Цілісність і єдність публічного та приватного забезпечує певний спільний леґітимаційний фундамент. Західноевропейський і східноевропейський модернізаційні проєкти по-різному інтерпретували спосіб такої леґітимації. Західна і почасти Центральна Европа йшла шляхом національних проєктів, коли певна етнокультурна спільнота ставала основою для розвитку державного співжиття й тим принципом, який обмежував і встановлював баланс між раціоналізацією життєсвіту й збереженням традицій, між правами індивіда та запитами колективу. Такий розвиток легковажив балансуванням соціяльними суперечностями і посилював суперечності міжкультурні. Логіка цих проєктів провокувала імперіялістичні конфлікти, зокрема і Першу світову війну, а також створила умови для Другої світової війни.

Реакцією на західноевропейську модернізацію став европейський тоталітаризм із німецьким нацизмом та італійським фашизмом, для яких характерним було поступове нищення модерних інститутів публічного життя й поваги до відмінности публічної та приватної сфер.

Східноевропейський модернізаційний проєкт мав в основі модерну емансипативну ідеологію, виражену в марксизмі. Ця ідеологія впродовж перших двох десятиліть існування Радянського Союзу обумовлювала рішення щодо антитрадиціоналістської культурної політики (нищення традиційних форм культури, скажімо, свого календаря, унормованого письма та граматики російської мови, церковного життя тощо), пришвидшеної індустріялізації та колективізації, які привели як до загибелі величезної кількости людей (розкуркулення, український Голодомор, штучні голоди в Росії та Казахстані, інші форми репресій), так і докорінної зміни стилю життя громад (знищення традиційного стилю сільського життя, «вихід у комуналки» в містах як руйнування особистого простору помешкання тощо). Ці процеси уможливило те, що в основу леґітимації форм і дій радянської модернізації було покладено не націоналістичну ідею, а ідею соціяльної справедливости. Відповідно, в балансі між публічним і приватним відбувся чималий перекос у бік публічної сфери, а межа між публічним і приватним поступово розмивалася. Радянський тоталітаризм встановлював контроль суспільства над індивідуальним життям, що оформлювався в різні періоди історії СРСР по-різному, але з однаковими антиіндивідуалістичними наслідками. На додаток, уже в 1940-х роках антимодерні консервативні тенденції стали частиною внутрішньої політики Союзу. Зрештою, суперечності між модерними та антимодерними формами і змістами довели радянський проєкт до занепаду.

На просторі розваленого СРСР радянські республіки переважно зберегли свою цілісність попри умовність кордонів і розмитість радянсько-національних ідентичностей. Внутрішній політичний консенсус щодо розвитку країни відбувся у вигляді національного модернізаційного проєкту, скріпленого сумішшю націоналізму і лібералізму. Румунський історик Влад Тисменяну влучно артикулював кредо модернізаторів 1989 року, завваживши, що на наших теренах ліберально-демократичні режими можуть бути побудовані лише в національних державах. На цій ідеї будували й сучасну Україну.

Еволюції України

Україна постала в часи, коли її успіх залежав від швидкої модернізації за західними взірцями. Водночас, це був процес запізнілої модернізації, оформлення власного публічного простору за логікою «навздогін». Крім того, консенсус щодо утворення незалежної України було побудовано на суміші націоналістичних ідей XIX століття і неоліберальних економічних стратегій. Політичний проєкт незалежної України був витвором консенсусу між націонал-комуністами, націонал-патріотами і новонародженим класом великих власників. Культурну політику було віддано націоналістам, соціяльну – комуністам, а економічну – олігархам. Від початку державницький проєкт України містив у собі ідеологічну суперечність між ліберальними зовнішніми орієнтирами (евроінтеґрація), залишками соціялізму у вигляді численних суспільних інститутів та логікою націоналізму. Якщо перші дві ідеології мали більш-менш модернізаційну функцію, то націоналізм відігравав дедалі більшу антимодернізаційну роль.

Сторінки2

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі