Російське потойбіччя

Грудень 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
2
657 переглядів

Ці культурологічні нотатки «з того боку російського кордону» змушують пригадати один постмодерний топонім, здається, екстремально актуалізований нині. У романі-антиутопії «Палісандрія» Саші Соколова, нині живого класика російської еміґрантської постмодерної літератури, законного спадкоємця Владіміра Набокова, фігурує такий імперський топонім, як «Российское Кладбищенское Зарубежье», володарем якого у фіналі стає головний герой роману Палісандр (за сюжетом Соколова — родич покійного Берії). Від часів цьогорічного «загострення кордону» цей топонім можна вважати за ідеальну характеристику «простору по той бік», яким він увижається «із цього боку» — бодай із Києва. Наразі — враження «з Російського Потойбіччя» за Соколовим. Тут ідеться про деякі розрізнені враження російського культурно-мистецького життя літа 2014 року: Московський міжнародний кінофестиваль, театральні прем’єри Петербурга, які набувають симптоматичности з огляду на специфічні метаморфози вживання і структурування мови в публічному просторі, від фатального травня 2012 року дотепер (вересень 2014 року).

«Мовні ігри» за цей період зазнали декількох етапів трансформації. Спершу в 2012 році встановився такий специфічний модус «мовної гри», коли суспільна мова мусить водночас і провокувати, і приховувати, з огляду на цензуру як Іншого — адресата мовлення та об’єкта перверсивного бажання. Таку мовну ситуацію російський футурист Ніколай Олєйніков, говорячи про царську цензуру, іще у 1920‑х роках схарактеризував в оповіданні «Фахівець із читання» формулою: «Не свобода печати, а свобода пищати». Піщаті — тобто виробити специфічний тип висловлювання, креативно оформлений, меседж якого мусить торкатися загрозливого й бажаного Адресата, якому пропонують табуйовану фішку в яскравій обгортці. Зокрема, це одразу ж продемонструвала сфера соціяльної та комерційної реклами. «Keep calm, don’t be a Pussy», — заманює каліграфічно виконаним слоґаном вітрина дорогого петербурзького шоуруму восени 2012 року після процесу «Pussy Riot»; уже саме формулювання натякає на те, що в психоаналізі називається «double bind», — «подвійна заборона» чи «подвійний звих». «Ми продовжуємо традиції Петра Першого», — радісно сповіщає реклама міжнародного російсько-нідерландського культурного проєкту під портретом імператора Петра, який «позує» на тлі напису «Петербург — Амстердам» та блідої-блідої, але впізнаваної веселки: «скандал із веселкою» трапився в Петербурзі 2013 року, коли будь-яке зображення цього символу в рекламі заборонила міська адміністрація через загострення ситуації навколо ЛҐБТ-руху «Райдуга» та урядових кампаній, які мусили б запобігти в Росії самій можливості впровадження одностатевих шлюбів. «Свободу піщаті» російські журналісти, рекламісти, митці демонстрували хвацько й вишукано, приймаючи умови мовної гри, що їх наперед задала влада.

Наступний етап трансформації публічної мови в Росії розпочався, вочевидь, не раніше, ніж від середини 2013 року. У зв’язку з путінськими реформами інституцій академічної науки та культурних інституцій (зокрема, це реструктурування й фактичне знищення науково-дослідних інститутів при Міністерстві культури, у тому числі славнозвісного Російського інституту культурології) вже тоді в публічному просторі почали з’являтися певні типи висловлювань і текстові жанри, здавалося б, надійно забуті зі сталінських часів. Хоч би жанр колективних листів на підтримку «генеральної лінії партії та уряду» із колективним засудженням «шкідливих елементів» («Діти, всі хором плюньмо в цього пугача… раз, два, три!»). Наступна, набагато могутніша хвиля неосталіністської риторики накрила простір медій уже «після Криму», де автори більш або менш колективних чи, навпаки, анонімних пасквілів послуговувалися реанімованими кліше, ніби мали в себе біля комп’ютерів стоси пожовклих радянських газет 1930-х років і виписували з них цілі пасажі для своїх опусів, звернених проти «націонал-зрадників» та іже з ними.

...
Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі